Гараманти
Гараманти (грец. Γαράμαντες, звідти до лат. Garamantes) — античний народ, який жив в VI ст. до н. е. — VIII ст. н. е. на території північної Сахари та південному узбережжі Середземного моря на території сучасної Лівії та деяких сусідніх держав. Держава гарамантів на теренах нинішнього Феццану в I тис. до н.е. мала значний вплив у регіоні, згадується в багатьох античних джерелах.
Гараманти були автохтонним населенням Феццану, вважається, що вони були прямими нащадками скотарів неолітичної Сахари.[1]
Гараманти вже в середині I тис. до н.е. займалися землеробством, оазисним садівництвом, розводили худобу та коней, вели торгівлю. [1] Найбільші міста — Гарама та Гіра.[2] Певний час велася торгівля з карфагенянами.[3]
Гараманти по собі залишили безліч пам'ятників культури — наскельні малюнки, руїни фортець, могильники.[4] Гарамантів згадує Геродот бл. 500 р. до н. е. у своїй «Історії» як «вельми чисельне плем'я».[5] Наскельні малюнки свідчать про європеоїдну зовнішність гарамантів, це дозволяє припустити їх зв'язок із «народами моря», насамперед пеласгами, які вдиралися в Північну Африку, зокрема в Лівію наприкінці II тис. до н. е.[6] Нащадками гарамантів вважають себе сучасні туареги, які використовують їхню писемність, давньолівійське письмо, хоча мова власне гарамантів невідома, а їх нечисленні писемні артефакти ще не розшифровані.[4]
В середині I тис. до н. е. держава гарамантів була однією з найбільших та наймогутніших на півночі Африки. Гараманти знали технологію колісниць, які запрягали четвериком. На них вони здійснювали напади на сусідні держави та народності, зокрема негроїдне населення на південь від Гарамантиди.[1]
У 21 р. до н. е. римський полководець, тодішній проконсул римської Африки, Луцій Корнелій Бальб захопив 15 міст Гарамантиди, включаючи столицю — місто Гарама.[6] Як згадка римських завоювань, залишилася мозаїка на підлозі римської вілли біля Лептіс-Магни, де зображені полонені гараманти.
Збереглися згадки про участь гарамантів у антиримському північноафриканському повстанні Такфарината та нападі на місто Лептіс.[6]
Після падіння Римської імперії, гараманти повернули собі незалежність, хоча вже не змогли відновити колишню могутність. Остаточно Гарамантида припинила своє існування в VII ст. внаслідок арабської навали. Нині нащадками гарамантів вважають себе туареги — берберський народ центральної Сахари, який використовує гараманський алфавіт.[4]
- ↑ а б в Берзина С. Я. Мероэ и окружающий мир. I-VIII вв. до н. э. - Москва, 1992. - ст. 128-130(рос.)
- ↑ Реальный словарь классических древностей. Под редакцией Й. Геффкена, Э. Цибарта. — Тойбнер. Ф. Любкер. 1914. [Архівовано 28 травня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. — С.-Пб.: Брокгауз-Ефрон. 1890–1907. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ а б в Следы невиданных людей [Архівовано 1 квітня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Геродот. История: в девяти книгах, ст. 264.(рос.)
- ↑ а б в Античный мир. Словарь-справочник. EdwART. 2011. [Архівовано 3 квітня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
- [1](рос.)
| Періодизація |  | |
|---|---|---|
| Регіони | Північна Африка • Долина Нілу (Таса • Бадарі • Мерімде • Мааді-Буто • Ель-Омарі • Негада I • Негада II) • Мальта • Хартум (Гараманти • Гуанчі • Лівійці) • Сахель • Судан • Східна Африка • Екваторіальна Африка • Субекваторіальна Африка • Південна Африка Див. також: Ерец Ісраель • Кіпр | |
| Антропологія | ||
| Досягнення | ||
