Епіорнісові

†Епіорнісові

Aepyornis maximus: скелет та яйце

Біологічна класифікація

Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Підтип:	Черепні (Craniata)
Надклас:	Щелепні (Gnathostomata)
Клас:	Птахи (Aves)
Надряд:	Безкілеві (Palaeognathae)
Ряд:	†Епіорнісоподібні (Aepyornithiformes) Newton, 1884^[1]
Родина:	†Епіорнісові (Aepyornithidae) (Bonaparte, 1853)^[1]

Різноманіття

2−4 роди

Роди

†Aepyornis
†Mullerornis
†Vorombe

Посилання

Вікісховище:	Aepyornithidae
EOL:	4433299
NCBI:	147492
Fossilworks:	39292

Епіорнісові^[2] (Aepyornithidae) — вимерла родина нелітаючих птахів. Родина складалася з родів епіорніс (Aepyornis), Vorombe та муллерорніс (Mullerornis). Епіорнісові близькі до страусів і моа.

Яйце епіорніса (Природознавчий музей, Угорщина

Загальна характеристика

За різними оцінками включає два − чотири роди з 7 −9 видами. Взаємовідносини ряду Епіорнісоподібні з іншими рядами птахів чітко не зрозумілі.

Великі страусоподібні або птахи з еоценових-олігоценових відкладів Північної Африки та плейстоценово-голоценових відкладів Мадагаскара. Найбільший за розміром є слоновий птах (Aepyornis maximus Geoffr.). Ет'єн де Флакурт, французький губернатор Мадагаскару в 1640 — 1650, залишив записи спостереження слонового птаха. Епіорніс (Aepyornis) був найбільшим у світі птахом, заввишки більше 3 метрів і вагою близько 400 кг (880 фунтів)^[3]. Знайдені рештки дорослого епіорніса і його яйця, які були дуже великі: (34 х 22 см) об'ємом 9 − 12 л та мали довжину окружності більше 1 метра.

Для епіорнісів характерні важкі довгі трипалі задні кінцівки з широкою пласкою цівкою, широкий таз, широка грудина без слідів кілю, широко розставлені коракоїди, дуже сильно редукований скелет крила тощо. Сильніше, ніж у інших страусоподібних птахів, виражена пневматичність стегна та, ймовірно, хребців. Ймовірно, подібно до казуарів, жили у вологих тропічних лісах.

Біогеографія

Розмір Aepyornis maximus (фіолетовий) в порівнянні з людиною, страусом, і деякими тетраподами динозавра

Подібно до казуара, страусів, нанду, ему та ківі, Mullerornis і Aepyornis були безкілевими, вони не могли літати. Через те що Мадагаскар та Африка відокремилися дуже давно^[4], можна зазначити що Aepyornis втратили здатність польоту і зазнали гігантизму вже на острові^[5]. Сухопутний міст з іншими теренами Гондвани Мадагаскар втратив ймовірно близько 85 мільйонів років тому.^[6] На початок 2010 ще не було розшифровано мтДНК Aepyornis.^[7]^[8]

Aepyornis maximus

Знайдені останки яєць «aepyornithid» на сході Канарських островів є біогеографічною загадкою. Ці острови, ймовірно, не були пов'язані з материковою Африкою, за часи існування слонових птахів. За часів регресії моря, можливо, існував сухопутний міст, принаймні протягом деякого часу, то, ймовірно, було між архіпелагом Фуертевентура/Лансароте і Африканським узбережжям. Це дозволило б нелітаючим птахам дістатися на сьогоденні острови. Тим не менше, немає ніяких ознак того, що епіорнісові розвивалися поза Мадагаскаром, і сьогодні, шкаралупу з Канарських островів відносять до вимерлих північноафриканських птахів, які були не безкілевими (Eremopezus/Psammornis), або навіть не Pelagornithidae.

Біологічна класифікація

Рід Aepyornis (Geoffroy Saint-Hilaire 1850)

Aepyornis gracilis (Monnier, 1913)
Aepyornis hildebrandti (Burckhardt, 1893)
Aepyornis mulleri (Milne-Edwards & Grandidier, 1894)
Aepyornis maximus (Hilaire, 1851)
Aepyornis modestus (Milne-Edwards & Grandidier, 1869)
Aepyornis medius (Milne-Edwards & Grandidier, 1866)
Aepyornis grandidieri (Rowley, 1867)
Aepyornis cursor (Milne-Edwards & Grandidier, 1894)
Aepyornis lentus (Milne-Edwards & Grandidier, 1894)

Рід Mullerornis (Lamberton 1934)

Mullerornis betsilei (Milne-Edwards & Grandidier, 1894)
Mullerornis agilis (Milne-Edwards & Grandidier, 1894)
Mullerornis rudis (Milne-Edwards & Grandidier, 1894)

Рід Vorombe (Hansford & Turvey, 2018)

Vorombe titan Andrews 1894

Вимирання

Судячи з залишків кісток та яєць, які носять сліди обробки людиною, епіорніси слугували об'єктом полювання корінного населення Мадагаскару.

Вимерли у історичний час: на думку деяких дослідників, у XVIII, а можливо навіть у XIX ст. Вимиранню, ймовірно, сприяло не тільки пряме переслідування з боку людини, але і дуже інтенсивне винищення тропічних лісів.

Існує чотири теорії причин вимирання:

Через полювання людини та споживання в їжу їхніх яєць.
Через захворювання які вони перейняли від завезених людиною курей та цесарок
Через зміни клімату
Або, що найімовірніше, всі три причини в комплексі.

Див. також

Посилання

Епіорніс [Архівовано 17 вересня 2008 у Wayback Machine.] у Великій радянській енциклопедії (рос.)
Найжорстокіший хижак на Землі
Епіорніс(рос.)
Епіорніс(рос.)

Примітки

↑ ^а ^б Brands, S. (2008)
↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
↑ Davies, S. J. J. F. (2003)
↑ Yoder, A. D. & Nowak, M. D. (2006)
↑ van Tuinen, M. et al. (1998)
↑ Hay, W. W., et al. (1999)
↑ Cooper, A., et al. (2001)
↑ International Darwin Bicentennial Symposium Ancient DNA. Архів оригіналу за 4 грудня 2009. Процитовано 12 березня 2010.

Джерела

Карташев Н.Н. Систематика птиц. — М. : Высшая школа, 1974. — 362 с.

Це незавершена стаття про викопних птахів.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[SN-1] а ^б Brands, S. (2008)

[2] Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.

[Davies-3] Davies, S. J. J. F. (2003)

[4] Yoder, A. D. & Nowak, M. D. (2006)

[5] van Tuinen, M. et al. (1998)

[6] Hay, W. W., et al. (1999)

[7] Cooper, A., et al. (2001)

[8] International Darwin Bicentennial Symposium Ancient DNA. Архів оригіналу за 4 грудня 2009. Процитовано 12 березня 2010.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]