Тінгштетте
Тінгштетте (нім. Thingstätte — «місце тінгу») — кам'яний амфітеатр на пагорбі Гайліґенберґ, що розташований в адміністративному районі Ноєнгайм міста Гайдельберг (північний захід Баден-Вюртембергу, Німеччина).
| Тінгштетте нім. Thingstätte | |
|---|---|
 
| |
| 49°25′24″ пн. ш. 8°42′23″ сх. д. / 49.4233° пн. ш. 8.70639° сх. д. | |
| Країна |  Німеччина |
| Місто | Гайдельберг, Баден-Вюртемберг |
| Тип | sylvan theaterd  і Thingstätted |
| Автор проєкту | Герман Алькер[de] |
| Початок будівництва | 1934 |
| Побудовано | 1935 |
| Статус | пам'ятка архітектури |
| Сайт | На сайті міста |
  Тінгштетте Тінгштетте (Німеччина) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Збудований за часи Третього Райху за проєктом архітектора Германа Алькера для проведення нацистських зібрань і театральних вистав у жанрі тінгшпіль[en]. У повоєнний час оголошений пам'яткою архітектури й використовується для різних заходів, святкувань і концертів (зокрема неофіційних).[1]
Історія
ред.Наприкінці XIX століття — на початку XX в Німеччині зародився культурно-освітній Молодіжний рух[de], одною з характерних рис якого була ідеалізація давньогерманського й античного спадку. У рамках цього рух особливої популярності набули театральні вистави просто неба за сюжетами германських легенд і античних міфів. Цей жанр мав назву «тінгшпіль» — від назви давньогерманських родових зібрань «тінг».
Хоча й сам рух, і, зокрема, жанр не були винайдені націонал-соціалістами, після приходу НСДАП до влади будівництво майданчиків для тінгів[de] на короткий термін набуло великої популярності та одержало щедре фінансування в рамках руху тінгів[de]. Було заплановано будівництво до 400 таких споруд, але побудувати встигли лише близько 60. Деякі з них — як Тінгштетте, спроєктована архітектором Германом Алькером — збереглися досьогодні.
Амфітеатр із 56 глядацькими рядами, що підіймаються схилом пагорба на 25 метрів від сцени, міг умістити 20 000 відвідувачів і на той момент мав найбільш високотехнологічне театральне обладнання. Однак цілком за весь період правління Гітлера він був заповнений лише одного разу — на церемонії відкриття 22 червня 1935 року, яку провів особисто райхсміністр пропаганди Йозеф Геббельс. У своїй промові він сказав:
|
У цій монументальній споруді ми надали живе пластичне й монументальне вираження нашому стилю й нашому погляду на життя. […] Воістину, такі місця — народні зібрання нашого часу. […] Колись настане день, коли німецький народ ходитиме сюди, аби ритуальними іграми славити своє безсмертне нове життя.[2] Оригінальний текст (нім.)
In diesem monumentalen Bau haben wir unserem Stil und unserer Lebensauffassung einen lebendigen plastischen und monumentalen Ausdruck gegeben. [...] Diese Stätten sind in Wirklichkeit die Landtage unserer Zeit. [...] Es wird einmal der Tag kommen, wo das deutsche Volk zu diesen steinernen Stätten wandelt, um sich auf ihnen in kultischen Spielen zu seinem unvergänglichen neuen Leben zu bekennen. |
|
Уважалося, що Тінгштетте було побудовано в місці давньогерманського святилища, що пасувало до нацистської ідеологічної концепції «Кров і ґрунт» (імовірно, пагорб Гайлігенберг був місцем релігійних жертвоприношень, зокрема людських, ще за доісторичні часи)[3]. Амфітеатр планувалося використовувати головно для пропагандистських заходів і театральних постановок. Та невдовзі націонал-соціалісти втратили інтерес до об'єктів цього роду, адже радіомовлення виявилося більш ефективним інструментом поширення пропаганди. До 1939 року під час сонцестояння на Тінгштетте все ще відбувалися фестивалі, а міський театр поставив драму Шиллера «Мессинська наречена». Однак уже під час Другої світової війни амфітеатр практично не використовувався.
У післявоєнні часи Тінгштетте був майже закинутим, хоч іноді там все ще святкували сонцестояння. Пізніше він став використовуватися для концертів просто неба — тут виступали Андре Ріє, Удо Юргенс, Пласідо Домінго й Монсеррат Кабальє — хоча їхня організація була ускладнена через брак інфраструктури та незручний доступ.
З 1980-х років у ніч з 30 квітня на 1 травня тут щорічно відбувалися неофіційні святкування Вальпургієвої ночі[4]. Без підтримки міської влади до 20 000 осіб збиралися в амфітеатрі, лишаючи після себе гори сміття. Програма таких святкувань зазвичай містила в собі безліч ігор і вистав із вогнем за відсутності електричного освітлення й будь-якого забезпечення пожежної безпеки[5][6]. Після декількох нещасних випадків і лісових пожеж, з 2017 року такі стихійні заходи заборонені[7][8][9].
Галерея
ред.-
Вигляд з повітря -
Вид узимку, грудень 2008 -
Вальпургієва ніч, 30.04.2007
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Maria Stumpf (07.09.2013). Denkmalstag: Dem Himmel am nächsten. rnz.de. Rhein-Neckar-Zeitung.
- ↑ Heidelberger Volksblatt, 24.06.1935, № 144.
- ↑ Ludwig Merz, Diether Frauenfeld, Eberhard Schöll: Erinnerungen an das uralte Heidenloch wie es war und wie es ist, вид. Stadtteilverein Handschuhsheim e. V. Festschrift 1988, Гайдельберг, 1988, стор. 23-31.
- ↑ Nadine Schwalb (08.05.2015). Heidelberg tanzt in den Mai. face2face. Архів оригіналу за 28.10.2016.
- ↑ Heidelberg feierte die ruhigste Walpurgisnacht seit langem. rnz.de. Rhein-Neckar-Zeitung. 01.05.2013.
- ↑ Steffen Blatt (30.04.2014). Thingstätte: Der Film über eine Party ohne Strom, Licht und Bühne. rnz.de. Rhein-Neckar-Zeitung.
- ↑ Stadt untersagt Feier zur Walpurgisnacht. heidelberg.de. Процитовано 28 квітня 2019.
- ↑ Heidelberg: Stadt verbietet Walpurgisnacht-Feier auf der Thingstätte. rnz.de. Rhein-Neckar-Zeitung. 07.12.2017.
- ↑ Steffen Blatt (24.04.2018). Walpurgisnacht Heidelberg: Warum die Thingstätten-Party verboten wird. rnz.de. Rhein-Neckar-Zeitung.
Література
ред.- Rainer Stommer: Die inszenierte Volksgemeinschaft. Die «Thing-Bewegung» im Dritten Reich. Jonas, Marburg 1985, ISBN 3-922561-31-4.
- William Niven: «The birth of Nazi drama? Thing plays», in Theatre Under the Nazis Manchester University, Manchester 2000, ISBN 9780719059124
- Wolfgang von Moers-Messmer: Der Heiligenberg bei Heidelberg. Seine Geschichte und seine Ruinen. Brausdruck, Heidelberg 1987.
- Emanuel Gebauer: Fritz Schaller. Der Architekt und sein Beitrag zum Sakralbau im 20. Jahrhundert. Bachem, Köln 2000, ISBN 3-7616-1355-5.
- Oliver Fink: Zeitreise durch Heidelberg. Ausflüge in die Vergangenheit. Wartberg-Verlag, Gudensberg-Gleichen 2006, ISBN 3-8313-1583-3, с. 68-69.
- Meinhold Lurz. Die Heidelberger Thingstätte: die Thingbewegung im Dritten Reich; Kunst als Mittel politischer Propaganda. Kunsthistorisches Institut, Heidelberg 1975. OCLC 311465622.
Посилання
ред.- На туристичному сайті міста(нім.)
- Стаття в Rhein-Neckar-Wiki(нім.)
- Світлини й листівки 1930-х років на сайті «Руїни Третього Райху»(нім.)