Потелич

Поте́лич (давні назви — Потилич, Телич, Подтелич, Підтелич) — село у Львівському районі Львівської області. Розташоване на річці Телич, між мальовничими пагорбами Розточчя.

село Потелич
Герб
Вид з пагорбу церкви Святого Духа Вид з пагорбу церкви Святого Духа
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Львівський район
Тер. громада	Рава-Руська міська громада
Код КАТОТТГ	UA46060390380075901
Основні дані
Засноване	1262
Населення	2500
Площа	30,7 км²
Густота населення	26,547 осіб/км²
Поштовий індекс	80320
Телефонний код	+380 3252
Географічні дані
Географічні координати	50°12′40″ пн. ш. 23°32′59″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	258 м
Водойми	р. Телич
Місцева влада
Адреса ради	80316, Львівська обл., Львівський р-н, м.Рава-Руська
Карта
Потелич
Потелич
Мапа
Потелич у Вікісховищі

Неподалік від села розташований Потелицький заказник.

Історія

Перша згадка про Потелич зустрічається в Галицько-Волинському літописі (що входить до складу Іпатіївського Літопису) під 1262 роком, коли в Потеличі зупинявся князь Данило Романович. У 1818 році тут перебував польський археолог Зоріан Ходаковський, який назвав Потелицьке городище «святим городом старих слов'ян — довкола валом обсипаним». Збереглися ще дотепер руїни західної частини валу. У свій час ці оборонні споруди захищали Потелич і старий шлях, що йшов із Белза до Надсяння. У 1498 році місту Потелич було надано Магдебурзьке право. Потелич стає одним із великих економічних центрів. Тут були знамениті гончарні майстерні, фаянсова фабрика, дві гути, броварня, ґуральня, млини, воскобійня і чималий ремісничий промисел — ткацький, кушнірський, шевський, сідлярський, ковальський, боднарський. В результаті нападу татар у 1502 р. місто було частково спалене. У 1569 році Потелич знов зазнав нападу татар. У кінці жовтня 1648 р. і 1655 р. через Потелич проходили селянсько-козацькі війська Богдана Хмельницького.

У 1657 році біля містечка відбулась збройна сутичка між коронними та угорськими військами, у якій загинув, зокрема, брат Еліяша Яна Лонцького Йоахім.

У 1875 році в Потеличі були три дерев'яні церкви: Святої Трійці, Святого Духа, Різдва Богородиці, — костел Святого Станіслава. В XVII столітті, після перенесення головного торгового шляху, який з'єднував Люблін зі Львовом так, щоб він проходив через Раву-Руську, місто занепало і вже не відновило свого давнього значення.

У XIX ст. Потелич вважався містечком Рава-Руського повіту Королівства Галичини. Містечко мало власну печатку з гербом, відомим ще з XVI століття: у щиті — два перехрещені ключі борідками догори, супроводжувані зверху та знизу двома шестикутними зірками.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними :

Мова	Кількість	Відсоток
українська	814	99.88%
вірменська	1	0.12%
Усього	815	100%

Джерела

«Галицько-Волинський літопис» про Потелич:

Литва ж стала була при озері (Неблі), але, побачивши війська, виладналися вони і стояли у три ряди за щитами по своєму звичаю. Василько тим часом, нарядивши свої війська, пішов супроти них. І зітнулися вони обоє, і Литва, не видержавши, кинулась навтіки. Але не можна було втекти, бо обійшло було (їх) озеро довкола. І тоді стали вони сікти їх, а інші в озері потопились. І так перебили вони їх усіх, і не остався з них ні один. Почувши ж се, князі пінські Федір, і Демид, і Юрій (Володимировичі) приїхали до Василька з питтям, і стали вони веселитися, бачачи, що вороги їх побиті, а своя дружина вся ціла. Тільки один (воїн) був убитий із війська Василькового — (боярин) Прейбор, син Степана Родовича. Після цього ж князі пінські поїхали до себе, а Василько поїхав до (города) Володимира з побідою і честю великою, воздаючи славу і хвалу богові, що вчинив (диво) предивнеє: покорив ворогів під ноги Василькові-князю. Послав тоді (Василько) здобич брату своєму королеві (Данилу), з (боярином) Борисом з Ізеболком, — король бо тоді поїхав був в Угри, — і догнав його Борис коло (города) Телича.

«Географічний словник Королівства Польського та інших земель слов'янських» так описує Потелич:

Потелич (пол. Potylicz) — разом з Війтівщиною, містечко в Рава-Руському повіті, яке має пошту на місці, 7 км на південний схід від повітового суду в Рава-Руській, під 50°8'30" північної широти і 41°10'15" східної довготи. На північний захід лежить Вільшанка, на захід Дев'ятир, на північ Прусє, Гута Зелена і Сідлиська, на північний схід Рава-Руська, на схід Кам'янка-Волоська (її частина Кам'янка-Старе Село), на південь Улицько Середкевичі, Улицько Зарубани і Гута Обединська. Північною частиною території села пропливає потік Рата, від південного-заходу на південний-схід, до Рави. Серединою містечка пливе притока Рати — Тилиця. Води з північно-східної частини території забирає потік Муранка, яка пливе на схід. Міська забудова лежить по середині території. Довкола неї передмістя і групи будинків: Передмістя Мале, Передмістя Велике, Долини Великі, Долини Малі, Капелюхи (Під Капелюхом), Луки, Гори, Луг, Гірки, Клебани, Ниви, Борові і Війтівщина. В західній частині території підноситься узгір'я Топишка, висотою до 352 м. З геологічної точки зору заслуговують на увагу поклади фаянсової і гончарної глини; є також добрий вапняний камінь, білий пісок придатний для гути скла, а також буре вугілля. В ґрунті знаходять багато скам'янілостей з минулих епох. Великий шматок скам'янілого грабового дерева, який тут було знайдено, король Август III виставив в своєму дрезденському кабінеті. Власність більша має орної ріллі 188, лугів і городів 70, пасовищ 13, лісу 501 морг; власність менша має орної ріллі 4616, лугів і городів 420, пасовищ 927, лісу 274 моргів. В 1880 році було 613 будинків, 2870 жителів в гміні, а 10 будинків, 59 жителів на території двору (в 1847 році було 2745 жителів і 511 будинків.) За віросповіданням було: 493 римо-католики, 2131 греко-католик, 303 ізраеліти (в 1847 році було 112 ізраелітів), 2 осіб інших віросповідань; 431 поляк, 2195 русинів, 303 німці. Парафія римо-католицька на місці, Жовківського деканату. До парафії, заснованої в 1425 році мазовецьким князем Земовітом, належали села: Дев'ятир, Айнзінген, Гута Обединська, Гута Зелена, Ямниця, Вільшанка, Прусє, Смолин, Сорочі Лози (частина Дев'ятира), Верхрата. В містечку є мурований костел Св. Станіслава, освячений в 1858 році. Парафія греко-католицька також на місці, Потелицького деканату, Перемишльської дієцезії. Дерев'яна церква Різдва Марії. До потелицького деканату належать парафії: Біла, Верхрата, Вілька Мазовецька, Гійче, Голе, Гребенне, Дев'ятир, Журавці, Кам'янка-Липник, Кам'янка-Лісова, Кам'янка-Старе Село, Липсько, Любича, Магерів, Рава-Руська, Руда-Лісова, Руда Монастирська, Тенятиська, Улицько. В Потеличах є 2-х класна школа, фонд для 11 бідняків. Квітне тут гончарство, а на початку XX століття засновано тут порцелянову фабрику, яка до недавнього часу виробляла продукцію, яка могла конкурувати з закордонною; протягом кількох років виробляє ця фабрика тільки порцелянові вироби широкого вжитку. В Потеличі народився Касіян Сакович — автор праці, виданої в Кракові в 1624 році під назвою «Epanorthosis albo Perspektiwa i objaśnienie błędów, herezyi i zabobonów w greko-ruskiej cerkwi dyzunickiej». Був це син руського священника з Потелича. Він сам був дяком при руській кафедральній церкві в Перемишлі, потім пішов на Україну і вступив в Києві в монастир. Потім був ректором братської школи в Києві, а потім Дубненським архімандритом. За часів Речі Посполитої належав Потелич до королівської власності, до Любачівського староства, Белзького повіту і воєводства. У зв'язку зі спустошенням Потелича татарами звільнює його король Олександр Ягеллончик в 1502 році від податків на 6 років, а від мита на 2 роки, від «чопового» на рік. В 1519 році місто отримало привілей на ярмарок. За пропозицією Станіслава з Ходча — маршала королівських військ, старости руських земель, що привілеї, які служили місту, під час наїздів татарських були знищені, поновлює король Зигмунт І Старий в 1523 році магдебурзьке право, наказує, щоб в околиці не відбувались по селах ярмарки, які з шкодою для міста і на противагу його привілеїв увійшли за звичку; аби в королівських селах відлеглих на милю від міста не варили пива, тільки шинкарі повинні замовляти його в Потеличі, як і мед і горілку, дозволяє вільно випасати худобу в зарослях і лісах, вирубувати дерево на домашні потреби, ловити рибу на річці Телич. А що тепер, пише дальше, багато знаходиться осідлих грецької віри, званих Русинами, заможних мужів, доброї слави і поваги, постановляємо, щоб на трьох римо-католицьких радників припадав четвертий Русин і також один засідав між сімома лавниками. Прислухався король до прохань міщан, які на випадок атак ворога опиняються у великій небезпеці через те, що Любачівський замок, де вони звикли ховатись, був занадто віддалений, дозволяє Зигмунт І в 1533 році, щоб на прилеглій горі званій «Старе Городище», костел збудували і обмурували його. А щоб швидше це здійснити, дозволяє виставити в місті корчму з гуральнею і воскобійню, з яких дохід завжди має йти на ремонт та утримання костельних мурів; нікому з чужих не дозволено буде палити горілку і шинкувати, ані віск робити; дозволяє також збудувати ратушу, а ґрунт закупити під неї, звільнивши від всіх податків. Виявляється однак, з привілею з 1540 року, що костел не було збудовано, отже дохід з горілки і воскобійні і від податку з збіжжя в ратуші, призначає король для обмурування замку. Король Зигмунт II Август, змилосердившись над бідністю міщан, прагнучи покращити їх побут, звільнює усіх в 1552 році, які їдуть з товарами від мита в цілій країні. Привілей з 1569 року говорить: якщо під час наїзду і спустошення міста татарами громадяни втрачали свої привілеї і їх тому відновлювали, ці привілеї зберігаються при повному володінні землями. В 1603 році забороняє король Зигмунт III Ваза порушувати права жителів потелицькому війту Єжи Бронєвському. В 1615 році надав король Зигмунт III статут для гончарського цеху, в 1649 році підтвердив цю постанову король Ян II Казимир, а в 1729 році король Август ІІ. В рукописі митрополита Кішки читаємо: «Occiditur in oppido Potylicze Religiosus Chelmensis Sielecki, eo quo praedicaverit in templo latino a Cosacis anno 1648 (vel 1649)» Петрушевич «Сводная галицко-русская летопись» в Літературному Збірнику 1872 і 1873. — С. 101. В 1655 році місто знищили козаки з союзниками. Люстрація з 1667 року нічого не говорить про Потелич, як про місто знищене під час шведської війни. Тут часто бував король Ян ІІІ, їдучи з Жовкви або Яворова чи Пеласковичів в Люблінському воєводстві. В 1672 році їхав через Потелич на сейм до Варшави, писав до дружини, що по дорозі всюди були розставлені королівські козаки, щоб давати знак про його поїздку. В 1675 році проїжджав Потелич дорогою до Пеласковичів до військового табору, звідси писав дружині про перші сутички з турками військового стражника Зброжка, якого направив під Кам'янець-Подільський. В 1681 році затримався тут в дорозі з Пеласкович до Яворова на полюванні (Татомир, «Сліди короля Яна ІІІ», стр. 88). В люстрації з 1766 року (Рукопис Осолінський, № 2835. — С. 96, 97. читаємо: «Це місто закладене на 119 ланах, але тепер заросли лісом, заледве шоста частина, на 20 ланів поля залишилась, якого міщани і громадяни міста показали привілей, затверджений Яном III в Яворові від 14 квітня 1680 року, який підтверджував привілеї, записи, пожиттєві пільги і права. Який підтверджує такі привілеї: 5-ий Зигмунта Августа, 6-ий Владислава IV, 7-ий Яна ІІ Казимира. Це є перший привілей Зигмунта Августа, у якому він надав магдебурзьке право, незалежне від будь-якої юрисдикції, вільних пасовищ ultra villam Кам'янка, Верхрата і Кобиляче Озеро, також зрубу дерева на опалення і будівництво дозволив. Другий привілей Зигмунта Августа, яким провіант з шинку вина і паління горілки для міщан назначив. Третій привілей Зигмунта Августа звільнюючий убогих міщан від податків і мита; четвертий — вільне володіння міськими ґрунтами дозволяючий; п'ятий — до всіх вольностей повертаючий, призначаючий оплату з четверті лану по 16 грошів на Любачівський замок. Шостий привілей Владислава IV, у якому всю продукцію з воскобійні, шинку для міста назначив, три ярмарки, які мають по 12 тижнів тривати, з вільним вибором торгового радника, і тижневі торги з вільним вибиранням від селян дерева, продажею для ратуші дьогтю, смоли і лоєвих свічок, вибиранням штукового від куфи дьогтю по 3 гроші в чужих купців (з попередженням щоб чужі купці не горшками, а куфою в місті продавали), також призначає, щоб від кожного каменя олова по 1 грошу платити для ратушу на місто. Сьомий привілей Яна Каземира, який це місто звільняє від відправлення з кожного лану по солдату на війну і цей же лан для костелу в Потеличі на провізію назначає, ці ж вище перераховані привілеї Ян ІІІ підтверджує, апеляції до Львова або своїх судів дозволив, і це ж саме Август ІІ і ІІІ підтвердили. Повинності міста: Міщани з городів платять згідно з правом свого 62 злотих, євреї з своїх будинків 32 злотих, гончарі відповідно до свого права виплачують 8 злотих на замкові потреби, надають полив'яного посуду, великих і малих горщиків, чашок 6 коп, простих горнят 3 копи, полив'яний кахель 6 коп. Одну кахельну піч раз на 3 роки, де скажуть поставити. Під час опису всіх повинностей міщани скаржились, що незаконно млин віддано в оренду, продукцію з ярмарку відібрано для ратуші, слугу для орендаря для роботи винаймати і оплачувати змушені. За вирішенням вони звернулись з цим питанням до економічної комісії. Дохід з цього міста і присілка „Прусє“ в сумі 4400 злотих складається з таких частин: 1) ратуша з кам'яницями; 2) бровар з винницею; 3) корчма на передмісті; 4) корчма в Прусє, оренда з якої становить 400 злотих; 5) млин лісовий з трьома каменями; 6) млин прусенський з одним каменем; 7) фолюш, з якого 2 гроші на орендаря, а третій мельникові; 8) податок з жорен від міщан і передміщан, яких є більше ніж 150 осіб, ті що мають жорна гречки по 2 корчики дають, які не мають по одному корчику дають, ще 22 дають гончарі; 9) поля 3 чверті з городами і лугами в Прусєму; 10) 3 підданих з конями, 2 піших по дню панщини і дню шарварку на тиждень і 5 днів на рік повинні відробляти і по 3 мотки пряжі; 11) кадковий податок з кожного католика і єврея від вироблення кадки по 1 злотому; 12) міщани, які шинкують, орендареві від шинку повинні платити, з зауваженням, щоб крім орендаря на весілля, хрестини, похорони, горілки не давали, також щоб пива не варили на своїх котлах, тільки орендарських, платили від вару по 15 грошів і половину обмолоту давали; 13) гончарі олово ні у кого іншого не брали, тільки в орендаря, або у купців, що оплатили податок на місто. 14) податок від мішка пивного солоду по 2 злотих 7,5 грошів, а від горілчаного по 7,5 грошів брали; 15) продаж лоєвих свічок, мазей, дьогтю тільки орендарю дозволено; 16) суди і зібрання міщан повинні бути тільки в орендаря, а напої під час зібрань повинні також в нього брати; 17) всі речі повинні продаватись під ратушею і музика в ратуші повинна грати; 18) податок з горщика меду становить 12 грошів; 19) міщани і євреї тільки на ярмарку повинні купляти збіжжя, важити повинні на колоди і від міри платити по 1 грошу; 20) податок торговий і ярмарковий належить до орендаря; мило від купців і від підводи з деревом по 1 грошу, 21) з нових будинків мають брати алкогольні напої на шинок; 22) Міщани слугу до орендаря дають і йому платити повинні. У Потеличі є три стави. Перший став Боровий, якого спуск (якого інвентар описаний в 1722 році, під час віддання Любачівського староства з королівської власності в оренду канцлерові коронному Шембекові) становив в сумі 1400 злотих, тепер в сумі 1100 злотих. Млин на цьому ставі з трьома каменями, з яких належить орендареві 2 мірки, а третя мельнику. Другий став це гутенський, якого спуск в сумі 300 злотих становить. Третій став Стовпичний, не враховувався, так як ніколи не спускався. Дохід з міста становить на рік 5067 злотих 20 грошів, інші доходи 142 злотих.» Зоріян Ходаковський відвідував Потелич у 1818 році і подав такі деталі: «В Потеличах я оглянув гору і каміння на ній, ніби в певному порядку виставлені і переконався, що викликані наші вчені можуть також не розумітись на цьому, як великі речі здаються благими, а малі великими. На цій горі, яка зветься „Господнім Воскресінням“ від костелу, що на ній був (який недавно розібрано на єврейський бровар), я побачив звичайне городище тобто святий город старих словян, обнесений навколо валом; а що цей вал на самому схилі скалистої гори насипаний, міг легко обсипатись, встановлено плоске каміння в щілини фундаменту і землею обсипано для зміцнення валів. В деяких місцях це каміння можна побачити серед валу, а в деяких де валова земля обсипалась, самі тільки ці камені виглядають без розміру, без обробки і без жодного порядку». Шараневич (Джерела до пізнання історії, стр. 3) пише, що ще в XV столітті були сліди мурованого замку в Потеличі, який стояв над стародавньою дорогою з Белза на Надсяння. Також існує робота Камінського «Опис Потелицького маєтку з прилеглостями: Дев'ятир, Сорочі Лози, колонія Айнзінген, Прусє і Війтівщина» в «Матеріалах Галицького господарського товариства, 1848 року, т. 4, стр. 49-66» з геометричним планом цього маєтку, зробленим в 1847 році.

Опис потелицького війтівства подано в статті про село Війтівщина Яворівського району.

Село належало до Равського повіту. На 01.01.1939 в селі проживало 4060 мешканців, з них 2900 українців-грекокатоликів, 730 українців-римокатоликів, 100 поляків і 330 євреїв.

На цвинтарі Потелича перепоховують знайдені рештки німецьких військових, полеглих під час Другої світової війни.

Найважливіші архітектурні пам'ятки

• Давньоруське городище.
• Дерев'яна церква Зіслання Святого Духа (1502 рік) — Збудована гончарями с. Потелич на місці церкви Бориса і Гліба. Ремонтувалась в січні 1936 р. майстром К. Домініковичем: замінено дубові підвалини, замінено перекриття східного об'єму, над яким встановлена барокова нава, відремонтоване піддашшя, а також південні і західні двері. Дерев'яна, трьохзрубна, двохголова з піддашшям на випусках вінців і кронштейнах. Складається з майже квадратного центрального зрубу, до якого приєднуються з заходу — квадратний бабинець, зі сходу — гранений п'ятистінний зруб з невеликими нішами з півночі і півдня. Центральний зруб перекритий шатровим верхом з одним заломом, східний — восьмигранним верхом з ліхтариком і верхівкою, бабинець накритий скатним дахом. Західні і південні двері прикрашені кованими петлями художньої роботи. Ковані решітки вікон виконані під час ремонту 1736 р. В інтер'єрі висотно відкритий простір центрального шатрового верху з одним заломом, східний зруб перекритий зімкнутим зрубним зводом, бабинець — плоскою стелею. На стінах — монументальний живопис 1620—1640 рр., якому було завдано значної шкоди під час ремонту в XVIII ст. В 1970—1972 рр. ансамбль відреставрований (архітектори Б. Я. Кіндзельський, І. Р. Могитич). Тоді ж відреставрований живопис.
• Дзвіниця Святодухівської церкви (XVII ст.) — розміщена на південний-схід від церкви. Дерев'яна, квадратна в плані, двоярусна, увінчана шатром. В 1936 р. відремонтована Домініковичем. Пам'ятки відносяться до видатних творів галицької школи народної архітектури.
• Мурована церква Святої Трійці (1936 рік. Архітектор - Олександр Пежанський).
• Дзвіниця Троїцької церкви (1593 рік) — Дерев'яна, каркасна, квадратна в плані, завершена високою шатровою покрівлею, під якою розміщена ажурна аркада. Низ дзвіниці оперезаний піддашшям великого виносу, який підтримується приставними кронштейнами. Споруда, яка досягає висоти 20 м, відрізняється монументальністю і строгістю архітектурних форм. Належить до видатних пам'яток народної дерев'яної архітектури.
• Мурований костел Святого Станіслава (1826 рік).
• 
  Церква Зіслання Святого Духа
• 
  Дзвіниця Святодухівської церкви
• 
  Церква Різдва Пресвятої Богородиці
• 
  Церква Святої Трійці
• 
  Дзвіниця Троїцької церкви
• 
  Костел Святого Станіслава

Відомі люди

Народились

• Григорій Мазурак (* 1987) — майстер української вишивки.
• Касіян Сакович (1578—1647) — церковний діяч і письменник-полеміст, ректор Київської братської школи, вчитель Адама Киселя.
• Дарина Туз-Максимець (28 жовтня 1956) — українська журналістка, редактор, генеральний директор видавничого дому «Букрек» у Чернівцях.
• Богуш Василь Андрійович (09.02.1992 - 22.11.2015) - солдат ЗСУ, загинув в районі с. Кременівка, Маріупольського району, Донецької області. Поховали захисника на кладовищі в с. Потелич.
• Пиглюк Михайло Романович (17.06.1981—21.03.2022) — сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році, загинув біля м. Попасна, Сєвєродонецького району, Луганської області. Поховали захисника 17.06.2022 на кладовищі в с. Потелич.
• Слотвінський Володимир (26.07.1994 - 08.10.2022) - солдат ЗСУ. загинув поблизу сел. Курдюмівка, Бахмутського району, Донецької області. Поховали захисника на кладовищі в с. Потелич.
• Кулієвич Андрій Андрійович (10.05.1996 - 08.09.2024) - солдат ЗСУ, загинув у районі м. Красногорівка, Покровського району, Донецької області.

Пов'язані з Потеличем

• Зизаній Стефан (Кукіль-Тустановський)(р. н. невід. — 1600) (чернече ім'я — Сильвестр) — церковний, культурно-освітянський діяч, проповідник, письменник-полеміст, помер тут.
• Давид бен Шмуел Га-Леві (1587—1667) — один з найвідоміших рабинів Львова, рабин в Потеличі.

Галерея

• 
  Військовий меморіал
• 
  Німецьке військове кладовище
• 
  Пам'ятник-погруддя Тарасу Шевченку
• 
  Пам'ятний знак про прохід війська Б. Хмельницького через Потелич

Бібліографія

• Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — Київ, 1968.
• Potylicz z Wójtowszczyzną, mczko w pow. rawskim // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 879. (пол.) — S. 879—883. (пол.)

Посилання

• Галицько-Волинський літопис. За Острозьким (Хлєбниковським) списком [Архівовано 8 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Іпатіївський літопис [Архівовано 25 січня 2021 у Wayback Machine.]
• Дерев'яна церква Св. Духа (1502 р.)
• Колишнє місто Потелич [Архівовано 20 травня 2020 у Wayback Machine.]
• Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. В 4-х томах. — Киев: Будивэльнык, 1983—1986. [Архівовано 27 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• На Львівщині реставруватимуть найдавнішу дерев’яну церкву