Ось – польська соціологія Gremi Personal серед українських біженців.

Скільки ви ще плануєте лишатися у Польщі?

• 43% ще не вирішив;
• 19% лишаюся назавжди;
• 15% ще 5 років;
• 13% ще пів року;
• 10% ще рік.

Усі 100% відповідей на ділі означають одне: в Україну не вернусь. Іншої опції на горизонті нема. Вже пішов 3-й рік, як біженці мешкають у країнах Європи.

Перші асиміляційні труднощі позаду. Доходи й робота налагоджені. Діти у безпеці й комфорті. Хто за 2 роки ще не вирішив, чи вертатися додому – той уже й не вирішить. Бо кожен день перебування в неспівмірно безпечнішій країні грає на користь остаточного закорінення. Кожен 5-й прямо каже про наміри назавжди лишатися.

Особливо хто має хлопців 14-15 років. Усі інші позиції «лишуся на 5 років, а може, на рік, а може, на пів, а може, потім подумаю» – це хитромудрі виверти, бо всі часові рамки не мають значення супроти генерального рішення: лишаються.

Вертатися ніхто не буде. Щось там патякати пафосне й патріотичне – себе дурити. Вже не стоїть питання «куди вертатися» - стоїть питання «навіщо?».

Тим часом:

Мінус $1 млрд – на таку суму зменшився обсяг грошових переказів в Україну, які по-народному називалися заробітчанськими. Це за підсумками 2023 року. А ще перед тим, у 2022 році, початок повномасштабної війни відмінусував $1,5 млрд.

Фінансові аналітики прогнозують стрімке скорочення грошових переказів від трудових мігрантів надалі. А заробітчанські перекази щороку ж були одним з основних джерел надходження валюти:

• 2021: $14 млрд;
• 2022: $12,5 млрд;
• 2023: $11,6 млрд.

Причина банальна й життєва: заробітчани вивозять за кордон свої сім'ї. Люди виїжджають цілими родинами. Дивного нічого немає у тім. Було б дивно, якби було навпаки.