Географія Гани
Географія Гани | |
---|---|
Географічне положення | |
Континент | Африка |
Регіон | Західна Африка |
Координати | 8°00′ пн. ш. 2°00′ зх. д. / 8.000° пн. ш. 2.000° зх. д. |
Територія | |
Площа | 238 533 км² (82-ге) |
• суходіл | 96,5 % |
• води | 3,5 % |
Морське узбережжя | 539 км |
Державний кордон | 2420 км |
Рельєф | |
Тип | височинний |
Найвища точка | гора Афаджато (885 м) |
Найнижча точка | Атлантичний океан (0 м) |
Клімат | |
Тип | субекваторіальний, екваторіальний |
Внутрішні води | |
Найдовша річка | Вольта ( км) |
Найбільше озеро | Вольта (8502 км²) |
Інше | |
Природні ресурси | золото, деревина, алмази, боксити, руди кольорових металів, риба, каучук, гідроенергія, вуглеводні, срібло, кам'яна сіль, вапняки |
Стихійні лиха | суховії, посухи |
Екологічні проблеми | знеліснення, перевипасання, браконьєрство |
Гана — західноафриканська країна, що знаходиться на північному узбережжі Гвінейської затоки . Загальна площа країни 238 533 км² (82-ге місце у світі), з яких на суходіл припадає 227 533 км², а на поверхню внутрішніх вод — 11 тис. км²[1]. Площа країни трохи трохи більша за третину площі України.
Офіційна назва — Республіка Гана, Гана (англ. Republic Ghana, Ghana)[2]. Назва країни походить від назви однойменного середньовічного (з IV по XIII століття) західно-африканського королівства Гана[3]. Одним з титулів його правителя був «гана», що означало воєначальника, від цього титулу отримало назву й головне місто держави[3]. Однак сучасна територія Гани ніколи не входила до нього. Колишня британська колоніальна назва до 1957 року — Золотий берег, пов'язана з вивозом золота з цієї території.
Гана — західноафриканська країна, що межує з трьома іншими країнами: на півночі — з Буркіна-Фасо (спільний кордон — 602 км), на заході — з Кот-д'Івуаром (720 км), на сході — з Того (1098 км). Загальна довжина державного кордону — 2420 км[1]. Гана на півдні омивається водами Гвінейської затоки Атлантичного океану[4]. Загальна довжина морського узбережжя 539 км.
Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[5]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33)[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя. Континентальний шельф — 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя[6][1].
Час у Гані: UTC0 (-2 години різниці часу з Києвом)[7].
Надра Гани багаті на ряд корисних копалин: золото, алмази, боксити, марганець, нафту, срібло, кам'яну сіль, вапняк[8].
Середні висоти — 19(0 м; найнижча точка — рівень вод Атлантичного океану (0 м); найвища точка — гора Афаджато (885 м). На східній околиці країни підносяться гори Того з найвищою точкою країни.
-
Рельєф Гани
-
Гіпсометрична карта Гани
-
Супутниковий знімок поверхні країни
-
Карта країни (англ.)
-
Гори Аквапім
На узбережжі низькі піщані пляжі перемежаються з солоноводними лагунами, обрамованими невеликими гаями кокосових пальм.
Південь Гани лежить у екваторіальному кліматичному поясі, північ — у субекваторіальному[9]. Цілий рік панують екваторіальні повітряні маси[10]. На узбережжі цілий рік спекотно, сезонні коливання температури незначні, значно менші за добові. превалюють слабкі вітри, цілий рік надмірне зволоження, майже щодня по обіді йдуть дощі, часто зливи з грозами[10]. На півночі влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період не набагато прохолодніший за літній. Зволоження достатнє, але влітку може відмічатись посушливий сезон[10].
-
Сонячна радіація (англ.)
-
Кліматична карта Гани (за Кеппеном)
Гана є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[11].
Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 53,2 км³[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 340 км² зрошуваних земель[1].
-
Гідрографічна мережа Гани
-
Сточище Вольти
-
Річка Вольта
-
Водоспад Кінтампо
Річки країни належать басейну Гвінейської затоки Атлантичного океану. Річка Вольта і її притоки, особливо Чорна Вольта, Біла Вольта, Оті і Афрам, утворюють основну систему стоку. Серед дрібніших річок виділяються Тано, Анкобра і Пра.
Єдине велике природне озеро Босумтві знаходиться за 34 км на південний схід від Кумасі, має майже округлу форму і оточене пологими лісистими горбами висотою понад 180 м над рівнем озера.
-
Водосховище Вольта з космосу
-
Карта водосховища Вольта
-
Водосховище Вольта
-
Озеро Босумтві
Після споруди дамби на річці Вольта в ущелині у Акосомбо в 1964 році утворилося величезне водосховище Вольта площею 8500 км². Завдяки цьому відкрилися нові перспективи для розвитку судноплавства всередині країни, прісноводного рибальства і зрошуваного землеробства. Гідроелектростанція на річці побудована також і в Кпонге, разом вони забезпечують енергією алюмінієвий комбінат в Темі і інші промислові підприємства на півдні країни.
На півночі Гани — савана, на південному заході — вологі тропічні ліси. У межах території Гани відособлюють прибережний, лісовий і саванний райони, розділені невисокими лісистими уступами. Далі в глибінь країни тягнеться плоска рівнина, місцями усіяна останцевими горбами і порослі колючими чагарниками і приземкуватими деревами. Далі на півночі від цієї рівнини знаходиться лісисте плато. Це і є знаменитий західноафриканський ліс з високими деревами, що стоять дуже близько одне до одного і чия густа крона затримує яскраве сонячне світло і забезпечує в наземному ярусі вологі теплі умови, сприятливі для зростання ліан і епіфітів.
Земельні ресурси Гани (оцінка 2011 року):
- придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 69,1 %,
- орні землі — 20,7 %,
- багаторічні насадження — 11,9 %,
- землі, що постійно використовуються під пасовища — 36,5 %;
- землі, зайняті лісами і чагарниками — 21,2 %;
- інше — 9,7 %[1].
-
Волога савана північного заходу
-
Вологі тропічні ліси центральної частини
-
Вологі тропічні ліси на заході
-
Ботанічний сад Абурі
У зоогеографічному відношенні територія країни відноситься до Ефіопської області: південна частина, узбережжя Гвінейської затоки — до Західноафриканської, північна частина — до Східноафриканської підобласті[10].
Гана є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[1]:
- Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
- Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
- Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
- Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
- Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
- Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD),
- Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
- Конвенції з міжнародного морського права,
- Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
- Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
- Міжнародної угоди про торгівлю тропічною деревиною 1983 і 1994 років,
- Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь[12].
Урядом країни підписані, але не ратифіковані міжнародні угоди щодо: Конвенції з охорони морських живих ресурсів[1].
На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: сухі пилові вітри харматани дмуть з Сахари з січня по березень; посухи[1].
Серед екологічних проблем варто відзначити:
- сезонні посухи на півночі, що завдають значної шкоди примітивному сільському господарству;
- знеліснення;
- перевипасання;
- ерозію ґрунтів;
- браконьєрство;
- руйнування природних біотопів;
- забруднення вод;
- недостатні запаси питної води.
У фізико-географічному відношенні територію Гани можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .
- ↑ а б в г д е ж и к Ghana, Geography. Factbook.
- ↑ Котляков В. М., 2006.
- ↑ а б Поспелов Е. М., 2005.
- ↑ Атлас світу, 2005.
- ↑ а б Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
- ↑ Part VI : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
- ↑ Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 3 November. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
- ↑ Гана // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — С. 3. — ISBN 966-7804-78-X.
- ↑ Атлас. Географія материків і океанів, 2014.
- ↑ а б в г ФГАМ, 1964.
- ↑ Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
- ↑ Ramsar Sites Information Service : [англ.] : [арх. 8 березня 2019 року] // rsis.ramsar.org. — Convention on Wetlands. — Дата звернення: 8 березня 2019 року.
- Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
- Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
- Бєлозоров С. Т. Африка : фізико-географічний нарис. — вид. 2-ге, перероб. і доп. — К. : Радянська школа, 1957. — 232 с.
- Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
- Гана // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
- Костів Л. Я. Фізична географія материків і океанів. Африка : навч.-метод. посібник. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — 184 с. — ISBN 978-617-10-0374-3.
- Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
- Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.
- (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.
- (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
- (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
- (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
- (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
- (рос.) Гана // Африка: энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / гл. ред. А. А. Громыко. — М. : Советская энциклопедия, 1986. — Т. 1. А-К. — 671 с.
- (рос.) Бабаев А. Г., Зонн И. С., Дроздов Н. Н., Фрейкин З. Г. Пустыни. — М. : Мысль, 1986. — 320 с. — (Природа мира)
- (рос.) Браун Л. Африка. — М. : Прогресс, 1976. — 288 с. — (Континенты, на которых мы живем)
- (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
- (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Южная Америка, Африка, Австралия и Океания, Антарктида. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 269 с.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
- (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
- (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
- (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
- (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
- (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
- (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
- (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
- (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
- (рос.) Поспелов Е. М. Географические названия мира: Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005.
- (рос.) Гана // Страны Африки. Политико-экономический справочник / ред. В. Солодовников, В. Румянцев. — М. : Издательство политической литературы, 1969. — 318 с.
- (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
- (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.
- Вікісховище : Атлас Гани.
- Карти Гани : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
- Ghana : [англ.] : [арх. 20 березня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 3 November. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
- Добірка публікацій про Гану : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
- European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Гани.