Перейти до вмісту

Джихат Арман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ф
Джихат Арман
Особисті дані
Народження 16 липня 1915(1915-07-16)
  Стамбул, Османська імперія
Смерть 14 травня 1994(1994-05-14) (78 років)
  Стамбул, Туреччина
Поховання Ашіянd
Громадянство  Туреччина
Позиція воротар
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1934–1937 Туреччина «Генчлербірлігі»  ? (-?)
1937–1938 Туреччина «Гюнеш»[en] 18 (-?)
1939–1951 Туреччина «Фенербахче» 308 (-?)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1936–1949 Туреччина Туреччина 12 (-?)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1948–1949 Туреччина «Фенербахче»
1949 Туреччина Туреччина
1953–1960 Туреччина Туреччина U-18
1954–1955 Туреччина «Бейоглуспор»
1955–1956 Туреччина «Бешикташ»
1956 Туреччина Туреччина
1956–1957 Туреччина «Істанбулспор»
1957–1959 Туреччина «Касимпаша»
1960–1961 Туреччина «Істанбулспор»
1962 Туреччина «Єшілдірек»[en]
1963–1964 Туреччина Туреччина U-21
1964 Туреччина Туреччина
1965–1966 Туреччина Туреччина U-21
1966–1967 Туреччина «Ескішехірспор»
1967–1968 Туреччина «Мерсін Ідманюрду»
1968–1969 Туреччина «Вефа»
1970–1971 Туреччина Туреччина

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Джиха́т Арман (тур. Cihat Arman, 16 липня 1915, Стамбул — 14 травня 1994, Стамбул) — турецький футболіст, що грав на позиції воротаря. По завершенні ігрової кар'єри — тренер та футбольний функціонер[1].

Завдяки своїй тривалий роботі у «Фенербахче» він дуже сильно асоціюється з цим клубом і вважається одним з найкращих воротарів у історії клубу[2], а також є одним з п'яти гравців, яких названо в офіційному гімні «Фенербахче»[3]. Крім цього, грав за національну збірну Туреччини, у складі якої був учасником Олімпійських ігор 1936 та 1948 років.

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

«Генчлербірлігі» та «Гюнеш»

[ред. | ред. код]

Арман народився у Стамбулі і відвідував престижний Галатасарайський ліцей, де зацікавився футболом у цей час. Через роботу свого батька Фаїка Армана, який як банківський службовець працював в Ziraat Bankası[4], сім'я переїхала в Анкару[2][5]. Там у 15 років Джихат вступив у академію місцевого клубу «Генчлербірлігі». З 1933 року став виступати за першу команду, що грала у Футбольній лізі Анкари[en][4], оскільки ще не існувало єдиної ліги в Туреччині. Арман швидко став основним воротарем і виграв з клубом чемпіонат Анкари в сезоні 1934/35.

Втім найпрестижнішою лігою в Туреччині була не столична ліга, а Стамбульська футбольна ліга. Тому після Олімпіади 1936 року Арман переїхав до нещодавно заснованого клубу «Гюнеш»[en]. Клуб був заснований колишніми представниками і футболістами «Галатасарая», які не погодились із новою політикою клубу[6], тому серед гравців, які покинули «Галатасарай» і перейшли у «Гюнеш», також було чимало колишніх однокласників Армана. Уже в першому сезоні з клубом Джихат, що був основним воротарем, став другим у Стамбульській лізі, але у наступному сезоні 1937/38 клуб виграв чемпіонат Стамбулу, вперше в історії. Того ж року за підсумками другого єдиного чемпіонату Туреччини, Національного дивізіону[en] «Гюнеш» став чемпіоном, а у рамках розіграшу клуб в принциповому матчі розгромив 7:0 «Галатасарай», що є найбільшою поразкою в історії клубу[7][8]. В новому сезоні 1938/39 клуб за перші чотири матчі Стамбульської ліги набрав одинадцять з дванадцяти можливих очок, втім після цього несподівано був розформований[6].

«Фенербахче»

[ред. | ред. код]

Всі гравці «Гюнеша» залишилися після розпуску клубу до кінця сезону без клубу. Наприкінці сезону деякі гравці повернулися в «Галатасарай», втім деякі відмовилися повернутися, серед них був і Арман, які перейшли до вічного суперника «Галатасарая» «Фенербахче».

У «Фенербахче» Арман відразу завоював позицію основного воротаря і утримував її майже до свого завершення кар'єри. В цей період клуб був одним із найсильніших у Туреччині і п'ять разів вигравав Національний дивізіон (1940, 1943, 1945, 1946, 1950) та тричі Стамбульську лігу (1943/44, 1946/47, 1947/48). Крім цього, клуб вигравав Стамбульський кубок у 1945 році та Кубок прем'єр-міністра у 1945, 1946 і 1950 роках. Втім найбільшого досягнення клуб досягнув 1944 року, ставши чемпіоном Туреччини, перемігши в турнірі плей-оф чемпіонів інших регіональних чемпіонатів.

У сезоні 1948/49 Арман був призначений граючим тренером клубу, втім результати команди того сезону були низькими і у лютому він був замінений на англійця Пітера Моллоя. Завершив кар'єру футболіста виступами за команду «Фенербахче» у 1951 році, після того як у сезоні 1950/51 провів лише два матчі чемпіонату.

Виступи за збірну

[ред. | ред. код]

1936 року дебютував в офіційних іграх у складі національної збірної Туреччини у товариському матчі проти збірної Югославії. Того ж року у складі збірної був учасником футбольного турніру на Олімпійських іграх 1936 року у Берліні, де турки в першому ж раунді були розгромлені Норвегією 4:0 і покинули турнір.

Наступний 1937 рік став другим і останнім для Армана у збірній перед довгою перервою, оскільки більша частина активної кар'єри воротаря припала на період Другої світової війни, через яку збірна тривалий час не проводила свої міжнародні матчі і лише 23 квітня 1948 року, після 11-річної перерви, Арман знову вийшов на поле у футболці національної команди. Того ж року Туреччина стала учасницею футбольного турніру на Олімпійських іграх 1948 року у Лондоні. Цього разу команді Джихата, що був капітаном, на першому етапі вдалося виграти у Китаю (4:0), втім у чвертьфіналі вона вилетіла від майбутніх срібних призерів югославів (1:3).

У 1949 році команда стала другою на Середземноморському кубку, а 20 листопада 1949 року Арман керував збірною як граючий тренер у відбірковому матчі до чемпіонату світу 1950 року з Сирією[9][10]. Туреччина виграла 7:0 і отримала право поїхати на чемпіонат світу, однак через фінансові проблеми й дорожнечу перельоту до Південної Америки Туреччина змушена була відмовитись від участі в турнірі[11]. В подальшому Арман за збірну не грав і загалом провів у формі головної команди країни лише 12 матчів, у дев'яти з яких носив пов'язку капітана[12].

Кар'єра тренера

[ред. | ред. код]

У грудні 1952 року Турецька футбольна федерація оголосила про призначення Армана тренером новоствореної турецької збірної U-18[13]. З нею Джихат поїхав на Юніорський турнір ФІФА 1953 року[14][15], ставши на ньому бронзовим призером[16]. Наступного року на черговому розіграші Туреччина із Арманом також виступила вдало, втім цього разу в матчі за 3-тє місце вона поступилась, ставши четвертою. Через місяць після турніру Арман пішов з посади тренера збірної U-18[17].

Влітку 1954 року він перейшов на посаду головного тренера стамбульського клубу «Бейоглуспор»[18]. Цей клуб він тренував до середини грудня 1954 року, а потім пішов у відставку зі свого поста[19] .

Через кілька днів після його відставки Арман знову очолив турецьку збірну U-18[20]. Через два дні після того, як було оголошено, що Арман тренуватиме юніорів, він також підписав контракт з «Бешикташем» до кінця сезону[21]. Незважаючи на клубну роботу Арман підготував молодіжну збірну до наступного юнацького чемпіонату Європи, втім цього разу збірна не вийшла з групи[22][23][24]. «Бешикташ» же під керівництвом Армана покращив свої виступи у Стамбульській лізі до кінця сезону і не став чемпіоном лише через додаткові показники, пропустивши вперед «Галатасарай»[25]. Після цього успіху клуб запропонував Джихату залишитись у клубі в наступному сезоні[26][27][28] , який клуб завершив на третьому місці, після чого в травні 1956 року він покинув клуб[29][30].

Негайно після свого відходу з «Бешикташа» Джихат очолив «Істанбулспор»[31]. На додаток до своєї роботи в клубі Арман у жовтні 1956 року знову отримав посаду головного тренера збірної Туреччини[32]. Він керував національною командою у двох матчах, які відбулися в листопаді 1956 року і обидва закінчились внічию 1:1. Після цих двох міжнародних ігор Арман намагався відмовитися від своєї посади в стамбульському клубі аби зосередитись на роботі зі збірною, втім «Істанбулспор» відмовився розривати контракт із тренером, що діяв до літа 1958 року[33]. Після того, як обидві сторони не змогли домовитися, Арман змушений був замість національної збірної знову працювати з командою Туреччини до 18 років[34]. Втім навіть робота з «молодіжкою» призвела до проблем, оскільки «Істанбулспор» заборонив тренеру у квітні 1957 року брати участь у юнацькому чемпіонаті Європи 1957 року в Іспанії. Джихат проігнорував застереження і після участі у турнірі, де турки не вийшли з групи, «Істанбулспор» в односторонньому порядку розірвав контракт з Арманом[35].

Влітку 1957 року Арман прийняв пропозицію попрацювати у клубі «Касимпаша»[36]. У сезоні 1957/58 клуб став шостим у Стамбульській лізі, після чого контракт було продовжено і у наступному розіграші клуб виступив ще гірше, зайнявши передостаннє 9 місце. Навесні 1959 року Турецька федерація створила Міллі-лігу, першу загальнонаціональну Національну лігу Туреччини, до якої увійшли лише перші вісім команд Стамбульської ліги. В результаті цього «Касимпаша» змушена була продовжувати грати в Стамбульській професійній лізі, яка відтепер мала статус другого дивізіону. Втім на другий сезон Міллі-ліги, сезон 1959/60, вищий дивізіон був збільшений з 16 до 20 команд. Серед чотирьох нових клубів опинилась також і «Касимпаша», але пропрацювати у вищому дивізіоні Арман встиг лише до жовтня 1959 року, а потім пішов у відставку зі свого поста[37].

На додаток до своєї роботи у «Касимпаші», Арман працював із другою збірною Туреччини, а також продовжував тренувати юнацьку збірну до 18 років[38][39][40][41][42][43]. За цей час ці національні команди грали один чи два матчі кожного року, здебільшого в рамках юнацького чемпіонату Європи, де турки не мали високих досягнень. 1959 року було оголошено, що Арман більше не буде тренером, але він працював зі збірною ще протягом одного ігрового циклу[44][45][45][46][47].

У липні 1960 року він знову очолив «Істанбулспор»[48], з яким пропрацював один сезон, зайнявши 14 місце у чемпіонаті. У січні 1962 року Арман став головним тренером клубу «Єшілдірек»[en] і залишався на цій посаді до листопада 1962 року[49][50].

У серпні 1963 року він став тренером молодіжної збірної Туреччини U-21[51][52][53][54][55][56], а у жовтні став паралельно тренером аматорської збірної Туреччини[57][58].

У серпні 1964 року він почав працювати головним тренером національної збірної Туреччини[59][60], під керівництвом якого команда зіграла в 3 матчах (1 перемога, 1 нічия та 1 поразка). З січня 1965 року продовжив працювати у структурі національної збірної, але тепер помічником тренера-італійця Сандро Пуппо[61]. Паралельно з кінця 1965 року він знову став працювати головним тренером в молодіжній збірній U-21[62][63][64], а 1966 року керував і аматорською збірною[65].

У червні 1966 року Арман очолив «Ескішехірспор»[66], з яким працював один сезон, закінчивши його на 8 місці. У наступному сезоні він тренував «Мерсін Ідманюрду»[67], ставши з ним десятим і у квітні 1968 року він пішов у відставку зі свого поста[68]. У новому сезоні Арман зайняв пост головного тренера «Вефа»[69].

1970 року Арман очолив збірну Туреччини, вчетверте у своїй тренерській кар'єрі[70], втім і цього разу пропрацював у команді недовго і пішов з посади в листопаді 1971 року[71] після того як не зумів вивести команду на Євро-1972. Команда Армана вдало розпочала відбір, зігравши внічию з ФРН, а потім обігравши Албанію (2:1). втім у наступних трьох матчах турки зазнали три розгромні поразки (0:3 від ФРН, 1:5 від Польщі і 0:3 від Албанії) та достроково втратили шанси на вихід із групи.

З лютого 1972 року Арман почав працювати в збірній Туреччині на посаді скаута[72].

Наприкінці 1970-х років Арман переїхав до Лос-Анджелеса і тренував там аматорський клуб «Лос-Анджелес Істанбулспор»[73].

Помер 14 травня 1994 року на 79-му році життя у Стамбулі в лікарні, де він був у зв'язку з недавно перенесеним інсультом[74]. Він був похований у наступний понеділок, 16 травня, після полуденної молитви на Ашиянському кладовищі[75].

Досягнення

[ред. | ред. код]
«Генчлербірлігі»
«Гюнеш»[en]
«Фенербахче»

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Арман тренував молодого та перспективного воротаря Тургая Шерена з «Галатасарая», коли сам ще був діючим воротарем. Обидва вони зустрічалися з цією метою двічі на тиждень на стадіоні «Іненю». Пізніше Шерен став основним воротарем збірної Туреччини і протягом десяти років найкращим голкіпером турецького футболу.

Арман написав у 1960 році книгу під назвою «Futbolda 16 sene» (укр. 16 років у футболі), в якій він розповідає про свої спогади.[76]

З осені 1963 року Арман почав працювати в щоденній газеті Milliyet як спортивний оглядач[77], де працював з невеликими перервами до кінця 1980-х років[78].

Наприкінці 1970-х років він переїхав з родиною до Лос-Анджелеса і продовжував своє життя там[79], втім у 1981 році він повернувся до Туреччини[80].

В 1965 році газетою Cumhuriyet був включений до списку 11 найкращих турецьких гравців за останні 42 роки, тобто з моменту заснування Турецької футбольної асоціації[81].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ tff.org: «TFF BAŞKANLARININ DÖNEMLERİ VE YÖNETİM KURULLARI»" [Архівовано 9 червня 2015 у Wayback Machine.] (abgerufen am 26. April 2014)
  2. ↑ а б mujdatyetkiner.com: «Cihat Arman Fenerbahçeli efsane futbolcu» [Архівовано 27 березня 2019 у Wayback Machine.] (abgerufen am 26. April 2014)
  3. ↑ fenerbahce.org: «Fenerbahçe Songs» [Архівовано 13 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (abgerufen am 26. April 2014)
  4. ↑ а б 19. Oktober 1982, Milliyet, S. 14: "Cihat Arman"
  5. ↑ 1. Januar 1963, Milliyet, S. 8: "Cihat Arman'ın babası vefat etti"
  6. ↑ а б Архівна копія на сайті Wayback Machine. (abgerufen am 26. April 2014)
  7. ↑ Galatasaray 0 - 7 Güneş. mackolik.com (Turkish) . Архів оригіналу за 5 травня 2018. Процитовано 5 травня 2018.
  8. ↑ İstanbul’a ‘Güneş’ doğuyor!. ntv.com.tr (Turkish) . Архів оригіналу за 20 травня 2015. Процитовано 5 травня 2018.
  9. ↑ tff.org: "MİLLİ TAKIM TEKNİK DİREKTÖRLERİ" [Архівовано 24 грудня 2019 у Wayback Machine.] (abgerufen am 26. April 2014)
  10. ↑ tff.org: "Spielbericht der Partie Türkei-Syrien vom 20. November 1949" [Архівовано 29 квітня 2014 у Wayback Machine.] (abgerufen am 26. April 2014)
  11. ↑ History TFF. Архів оригіналу за 15 вересня 2015. Процитовано 12 жовтня 2018.
  12. ↑ 4. Juni 1952, Milliyet, S. 5
  13. ↑ 24. Dezember 1952, Milliyet, S. 5: "Genç milli takım idmana başlıyor"
  14. ↑ 10. Januar 1953, Milliyet, S. 5
  15. ↑ 17. März 1953, Milliyet, S. 5
  16. ↑ 11. April 1953, Milliyet, S. 5
  17. ↑ 13. Mai 1954, Milliyet, Sayfa 5: "Genç milli takım antrnörü Cihat Arman istifa etti"
  18. ↑ 18. Juni 1954, Milliyet, S. 4: "Cihat Arman Beyoğluspora antrenör oldu"
  19. ↑ 17. Dezember 1954, Milliyet, S. 8: "Cihat Arman Beyoğluspordan ayrıldı"
  20. ↑ 28. Dezember 1954, Milliyet, S. 8
  21. ↑ 30. Dezember 1954, Milliyet, S. 8: "Cihat Beşiktaş'da antrenör oldu..."
  22. ↑ 5. Januar 1955, Milliyet, S. 8
  23. ↑ 22. März 1955, Milliyet, S. 8
  24. ↑ 26. Juni 1955, Milliyet, S. 8
  25. ↑ 19. Mai 1955, 1954-1955 Milliyet, Profesyonel Lig Maçları Broşürü, S. 4
  26. ↑ 12. August 1955, Milliyet, S. 8
  27. ↑ 5. Mai 1955, Milliyet, S. 8
  28. ↑ 11. Oktober 1955, Milliyet, S. 6
  29. ↑ 29. Mai 1956, Milliyet, S. 6
  30. ↑ 1. Juni 1956, Milliyet, S. 6
  31. ↑ 7. Juni 1956, Milliyet, S. 6
  32. ↑ 15. Oktober 1956, Milliyet, S. 1: Futbol Federasyonu önemli kararlar aldı
  33. ↑ 27. Dezember 1956, Milliyet, S. 6: "Cihat Arman'a Milli takım antrenörlüğü tekrar teklif edildi."
  34. ↑ 15. März 1957, Milliyet, S. 6
  35. ↑ 7. April 1957, Milliyet, S. 6
  36. ↑ 2. Juli 1957, Milliyet, S. 6: "Antrenörlerde transfer ediyor"
  37. ↑ 29. Oktober 1959, Milliyet, S. 8
  38. ↑ 7. Januar 1958, Milliyet, S. 6
  39. ↑ 4. Februar 1958, Milliyet, S. 5
  40. ↑ 9. Mai 1958, Milliyet, S. 6
  41. ↑ 2. April 1959, Milliyet, S. 6.
  42. ↑ 24. November 1959, Milliyet, S. 6
  43. ↑ 6. Januar 1960, Milliyet, Sayfa 6
  44. ↑ 20. November 1959, Milliyet, S. 5: "Cihat Arman B Milli takım antrenörü"
  45. ↑ а б 21. November 1959, Milliyet, S. 6
  46. ↑ 6. Januar 1960, Milliyet, S. 6
  47. ↑ 29. Januar 1960, Milliyet, S. 6: "Cihat Arman Genç milli takım antrenörü oluyor."
  48. ↑ 30. Juli 1960, Milliyet, S. 6
  49. ↑ 17. Januar 1962, Milliyet, S. 6
  50. ↑ 25. November 1962, Milliyet, S. 8
  51. ↑ 7. August 1963, Milliyet, S. 8
  52. ↑ 10. Januar 1964, Milliyet, S. 8
  53. ↑ 4. März 1964, Milliyet, S. 8
  54. ↑ 9. Mai 1964, Milliyet, S. 8
  55. ↑ 20. Mai 1964, Milliyet, S. 8
  56. ↑ 13. Juni 1964, Milliyet, S. 8
  57. ↑ 16. Oktober 1963, Milliyet, S. 8
  58. ↑ 24. Januar 1964, Milliyet, S. 8
  59. ↑ 16. August 1964, Milliyet, S. 8
  60. ↑ 21. August 1964, Milliyet, S. 8
  61. ↑ 8. Dezember 1964, Milliyet, S. 8
  62. ↑ 20. Oktober 1965, Milliyet, S. 8
  63. ↑ 29. Oktober 1965, Milliyet, S. 8
  64. ↑ 8. Februar 1966, Milliyet, S. 8
  65. ↑ 12. Juni 1966, Milliyet, S. 8
  66. ↑ 24. Juni 1966, Milliyet, S. 10
  67. ↑ 9. September 1967, Milliyet, S. 8
  68. ↑ 28. April 1968, Milliyet, S. 8
  69. ↑ 23. Juli 1968, Milliyet, S. 8
  70. ↑ 31. Januar 1971, Milliyet, S. 10
  71. ↑ 19. November 1971, Milliyet, S. 10
  72. ↑ 7. Januar 1972, Milliyet, S. 10
  73. ↑ 27. Juni 1980, Milliyet, S. 9: Cihat Arman'dan mektup var...
  74. ↑ 15. Mai 1994, Milliyet, S. 27: "Armanı kaybettik."
  75. ↑ ntvmsnbc.com: "‘Uçan Kaleci’ Cihat Arman anıldı" (abgerufen am 28. April 2014)
  76. ↑ 19. Januar 1960, Milliyet, S. 6
  77. ↑ 19. Oktober 1963, Milliyet, S. 8
  78. ↑ 25. April 1983, Milliyet, S. 16
  79. ↑ 23. Februar 1980, Milliyet, S. 12: «Cihat Arman»
  80. ↑ 28. August 1981, Milliyet, S. 16
  81. ↑ 25. April 1965, Milliyet, S. 12: «42 yılın en iyi onbiri»

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Джихат Арман на сайті ФІФА (англ.)
  • Джихат Арман на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джихат_Арман&oldid=40586174
pFad - Phonifier reborn

Pfad - The Proxy pFad of © 2024 Garber Painting. All rights reserved.

Note: This service is not intended for secure transactions such as banking, social media, email, or purchasing. Use at your own risk. We assume no liability whatsoever for broken pages.


Alternative Proxies:

Alternative Proxy

pFad Proxy

pFad v3 Proxy

pFad v4 Proxy