Перейти до вмісту

Жан Валь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Жан Валь
фр. Jean Wahl
Народження25 травня 1888(1888-05-25)[1][2][…]
Марсель[4][5]
Смерть19 червня 1974(1974-06-19)[2][6][…] (86 років)
IX округ Парижа, Париж[3][8] або Париж[4]
Громадянство (підданство) Франція
Знання мов
  • французька[1][4]
  • Ім'я при народженніфр. Jean André Wahl[5]
    Діяльність
  • викладач університету, історик філософії, поет
  • ВикладавКоледж Маунт-Голіок і Паризький літературний факультетd
    Alma materВища нормальна школа (1911), Паризький літературний факультетd (1920)[9][9][10] і ліцей Людовика Великого (1907)[11]
    ВчителіАнрі Бергсон
    Відомі студентиКорнеліус Касторіадіс
    Посадаголова
    Нагороди

    CMNS: Жан Валь у Вікісховищі

    Жан Андре Валь (фр. Jean André Wal; 25 травня 1888 — 19 червня 1974) — французький філософ.

    Життєпис

    [ред. | ред. код]

    Рання кар'єра

    [ред. | ред. код]

    Валь здобув освіту у Вищій нормальній школі. Був професором Сорбонни з 1936 по 1967 рік, коли його викладацьку діяльність перервала Друга світова війна. У 1942—1945 роках перебував у США, де був інтернований як єврей у таборі для інтернованих у Дрансі (на північний схід від Парижа), звідки потім вдалося втікти.

    Починав свою кар'єру як послідовник Анрі Бергсона та американських філософів-плюралістів Вільяма Джеймса і Джорджа Сантаяни. Він відомий як один з тих, хто представив гегелівську думку у Франції в 1930-х роках (його книга про Гегеля була опублікована в 1929 році), випередивши більш відомі лекції Александра Кожева. Він також був захисником у французькій думці данського прото-екзистенціаліста Сьорена К'єркегора. Ці захоплення, які стали знаковими книгами Le malheur de la conscience dans la Philosophie de Hegel (1929) та Études kierkegaardiennes (1938), були суперечливими в панівному кліматі думки. Однак він вплинув на низку ключових мислителів, включаючи Жиля Дельоза, Еммануеля Левінаса і Жана-Поля Сартра.[джерело?] У другому номері журналу «Acéphale», рецензії Жоржа Батая, Жан Валь написав статтю під назвою «Ніцше і смерть Бога», присвячену інтерпретації цього твору Карлом Ясперсом. Він став відомим як антисистемний філософ, прихильник філософських інновацій та конкретики.

    Вигнання

    [ред. | ред. код]

    Перебуваючи в США, Валь разом з Ґюставом Коеном та за підтримки Фонду Рокфеллера заснував «університет у вигнанні» — Вільну школу вищих досліджень у Нью-Йорку. Пізніше, в коледжі Маунт-Голіок, де він обіймав посаду, була заснувана Декада на горі Холіок, також відомі як Понтіньї-ан-Амерік (фр. Pontigny-en-Amérique), за зразком зустрічей, які проводив у 1910—1939 роках французький філософ Поль Дежарден (22 листопада 1859 р. — 13 березня 1940 р.) на території цистерціанського абатства Понтіньї в Бургундії. Вони успішно зібрали разом французьких інтелектуалів у вигнанні під час війни, які нібито вивчали англійську мову, з американцями, включаючи Маріанну Мур, Уоллеса Стівенса і Роджера Сешнса. Валь, вже опублікований поет, зробив переклади віршів Стівенса на французьку мову. Він також був завзятим читачем «Чотирьох квартетів» і грався ідеєю опублікувати поетичне спростування вірша

    Після ДСВ

    [ред. | ред. код]

    У післявоєнній Франції Валь був важливою фігурою, як викладач і редактор наукових журналів. У 1946 році він заснував Філософський коледж, впливовий центр нонконформістської інтелігенції, альтернативний Сорбонні. Починаючи з 1950 року, він очолював журнал «Revue de Métaphysique et de Morale».

    Валь переклав другу гіпотезу Парменіда Платона як «Il y a de l'Un», а Жак Лакан прийняв його переклад як центральну точку в психоаналізі, як свого роду антецедент в Парменіді аналітичного дискурсу. Це екзистенційне речення психоаналітичного дискурсу за Лаканом, а негативне — «Il n'y a pas de rapport sexuel» — немає сексуальних стосунків.

    Праці

    [ред. | ред. код]
    • Du rôle de l'idée de l'instant dans la Philosophie de Descartes, Paris, Alcan, 1920; rééd. avec une préface de Frédéric Worms, Paris, Descartes & Co, 1994.
    • Les Philosophies pluralistes d'Angleterre et d'Amérique, Paris, Alcan, 1920; rééd. préface de Thibaud Trochu, Les Empêcheurs de penser en rond, 2005.
    • Le Malheur de la conscience dans la Philosophie de Hegel, Paris, Rieder, 1929.
    • Étude sur le Parménide de Platon, Paris, Rieder, 1930.
    • Vers le concret, études d'histoire de la philosophie contemporaine (William James, Whitehead, Gabriel Marcel), Paris, Vrin, 1932; rééd. avec un avant-propos de Mathias Girel, Paris, Vrin, 2004.
    • Études kierkegaardiennes, Paris, Aubier, 1938.
    • Les Problèmes platoniciens: La République, Euthydème, Cratyle (Paris: CDU, 3 fasc., 1938—1939).
    • Existence humaine et transcendance, Neufchâtel, La Baconnière, 1944.
    • Tableau de la philosophie française, Paris, Fontaine, 1946.
    • Introduction à la pensée de Heidegger, livre de poche, 1946.
    • Petite histoire de l'existentialisme, Paris, L'Arche, 1947.
    • Poésie, pensée, perception, Paris, Calman-Levy, 1948.
    • Jules Lequier 1814—1862, Geneva, Éditions des Trois Collines, 1948.
    • La Pensée de l'existence, Paris, Flammarion, 1952.
    • Traité de Métaphysique, Paris, Payot, 1953.
    • La structure du monde réel d'après Nicolai Hartmann (Paris: Centre de documentation universitaire, 1953) (Cours de la Sorbonne enseigné en 1952).
    • La théorie des catégories fondamentales dans Nicolai Hartmann (Paris: Centre de documentation universitaire, 1954) (Cours de la Sorbonne enseigné en 1953).
    • Les Philosophies de l'existence, Paris, Armand Colin, 1954.
    • Les aspects qualitatifs du réel. I. Introduction, la philosophie de l'existence; II. Début d'une étude sur Husserl; III. La philosophie de la nature de N. Hartmann, Paris: Centre de documentation universitaire 1955. (Cours de la Sorbonne enseigné en 1954).
    • Vers la fin de l'ontologie — Étude sur l'«Introduction de la Métaphysique» de Heidegger, Paris, SEDES, 1956.
    • L'Expérience métaphysique, Paris, Flammarion, 1964.
    • Cours sur l'athéisme éclairé de Dom Deschamps, 1967.

    Література

    [ред. | ред. код]
    • Emmanuel Levinas, Paul Ricœur and Xavier Tilliette, Jean Wahl et Gabriel Marcel, Beauchesne, 1976, 96 p., ISBN 2-7010-0240-0
    • Bruce Baugh, French Hegel. From Surrealism to Postmodernism, New York/London, Routledge, 2003.
    • Michel Weber, " Jean Wahl (1888—1974) ", in Michel Weber and William Desmond, Jr. (eds.), Handbook of Whiteheadian Process Thought, Frankfurt / Lancaster, Ontos Verlag, Process Thought X1 & X2, 2008, I, pp. 15–38, 395—414, 573—599 ; II, pp. 640—642.

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    pFad - Phonifier reborn

    Pfad - The Proxy pFad of © 2024 Garber Painting. All rights reserved.

    Note: This service is not intended for secure transactions such as banking, social media, email, or purchasing. Use at your own risk. We assume no liability whatsoever for broken pages.


    Alternative Proxies:

    Alternative Proxy

    pFad Proxy

    pFad v3 Proxy

    pFad v4 Proxy