Ліви
| Ліви | |
|---|---|
 молодий лівський вояк | |
| Самоназва | лів. līvlizt |
| Кількість | 400 осіб |
| Ареал | |
| Близькі до | естонці, фіни |
| Входить до | Прибалтійсько-фінські народи |
| Мова | латиська, російська, лівська |
| Релігія | лютеранство |
Лі́ви (лів. līvlizt, д.-рус. либь; нім. Liven), або ліво́нці (англ. Livonians; нім. Livonen, Livonier) — балтійський угро-фінський народ. Корінне населення історичної Лівонії (сучасна Латвія); заселяв її територію до появи там балтів (латгалів, земгалів, жмуді), слов'ян (русинів, поляків, росіян) і германців (німців, данців, шведів). Були носіями власної лівської (лівонської) мови, спорідненої з естонською та фінською мовами (останній носій лівської, для якого вона була рідною, помер 2013 року). Внаслідок онімечення, русифікації і балтизації практично асимілювалися з місцевим населенням — латишами, естонцями, німцями, росіянами. На початок ХХІ століття становлять національну меншину на власній історичній батьківщині.
Традиційним заняттям лівів, на відміну від балто-слов'янських племен, були риболовля і полювання. Існує інформація, що прибережні ліви займалися також і своєрідною формою піратства.
У районі Домеснеса ліви розводили багаття, привертаючи увагу торгових німецьких і шведських суден, а потім грабували допитливих купців і моряків, які висадилися на лівський берег або ж застрягли на своїх судах на піщаних мілинах біля Домеснеса.
Невипадково, маяк, встановлений російською владою в 1875 р. у Домеснеса отримав назву Колка (в перекладі з лівської — «швидка смерть»). Невід'ємною частиною лівської культури є лівські пісні, традиційно виконувані біля берега моря рідною мовою. Лівська культура мала значний вплив на латиську, зокрема на латиські пісні — дайни.
Поява угро-фінських народів у Балтійському регіоні, зокрема в районі Ризької затоки, залишається предметом наукових дискусій. Мовознавці вважають, що пращури лівів дійшли до Східної Балтики близько 1800 р. до н. е. Генетики, на підставі досліджень галогруп Y-хромосом, припускають більш ранню появу протолівів у регіоні — близько 3 тис. років до н. е.
На латвійських землях ліви утворили два анклави — один в Лівонії, інший — на півночі Курляндії. Вони називали себе «узбережниками» (лів. rāndalist) й жили переважно з рибальства. Ліви також займалися полюванням, збиральництвом і землеробством. У середньовіччі вони контролювали важливий торговельний шлях по Західній Двіні (лів. Väina), торгували з готландцями, русинами, фінами, німцями, шведами і данцями.
У другій половині ХІІ ст. до земель лівів прибули християнські місіонери з Данії та Німеччини. Німці заснували в Лівонії Ікскюлльське єпископство (згодом — Ризьке єпископство), що проводило християнізацію місцевих жителів. Спочатку ліви вороже ставилися до християн і навіть вбили другого ікскюльського єписпока Бертольда. Проте, завдяки зусиллям німецького монаха-цистеріанця Теодоріха Трейденського, до католицтва навернулися лівські князі Анно й Каупо (останній відвідав Рим у 1203 році, де зустрівся з папою Інокентієм ІІІ й започаткував рід Лівен, що увійшов до складу німецько-балтійської та шведської шляхти). 1201 року на землі, викупленій у лівів, ризький єпископ Альберт фон Буксгевден заснував місто Ригу. 1206 року лівонські ліви остаточно прийняли християнство й виступали союзниками німців (Ризького єпископства і Ордену мечоносців) в хрестових походах проти сусідніх язичників.
Латвія: 250 осіб (2011)[1]
Україна: 235 осіб (2002)[2]
Росія: 64 особи (2002)[3]
Естонія: 23 особи (2011)[4]
| 1100 | 1300 | 1600 | 1835 | 1852 | 1897 | 1920 | 1925 | 1930 | 1935 | 1959 | 1970 | 1994 | 1997 | 2000 | 2009 | 2010 | 2011 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 20 000 | 15 000 | 15 000 | 2074 | 2400 | 1312 | 831 | 1238 | 962 | 944 | 185 | 48 | 204 | 187 | 177[6] | 178[7] | 180[8] | 250 |
| 1100 | 1500 | 1600 | 1846 | 1852 | 1858 |
|---|---|---|---|---|---|
| 30 000–50 000 | 13 000 | 13 000 | 22 | 22 | 8 |
- Каупо
- Альфонс Бертольдс
- Улдрікіс Капберґс
- Поулінь Клявінь
- Улдіс Крастс
- Петир Прінц
- Авґуст Скадіньш
- Яніс Принцис Старший
- ↑ а б Provisional results of the 2011 Population and Housing Census [Архівовано 8 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ а б Розселення в Україні. Архів оригіналу за 15 липня 2018. Процитовано 12 серпня 2011.
- ↑ а б Всероссийская перепись населения 2002 года. Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 24 грудня 2009.
- ↑ а б RL0428: Rahvastik rahvuse, soo ja elukoha järgi, 31. detsember 2011. Архів оригіналу за 19 листопада 2017. Процитовано 15 березня 2022.
- ↑ а б Vaalgamaa, s. 159
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 14 квітня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 червня 2010. Процитовано 14 квітня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 липня 2011. Процитовано 14 квітня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
- Vaalgamaa, Edgar: Valkoisen hiekan kansa: Liiviläisten historiaa ja kulttuuria. Jälkisanat Valda Šuvcāne. Jyväskylä: Atena, 2001. ISBN 951-796-235-5.
- Vilho Niitemaa: Baltian historia. täydentänyt Kalervo Hovi. Helsinki: Kustannusosakeyhtiö Tammi, 1991. ISBN 951-30-9112-0.
- Marjo Mela ja Lembit Valba: Latvian historiaa ja kulttuuria. Rozentāls-seura, 2005. ISBN 951-986-71-1-2.
- Toivo Vuorela: Suomensukuiset kansat. Helsinki: Suomalaisen kirjallisuuden seura, 1960.
- Mauno Jokipii: Itämerensuomalaiset, Heimokansojen historiaa ja kohtaloita. Atena Kustannus Oy, 1995. ISBN 951-9362-80-0.
- Taipale, Pentti. Salatun voiman mies. Matti Pesosen elämä ja toiminta. Herättäjä-Yhdistys r.y. Vaasa 1980. ISBN 951-9013-92-X nid.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ліви
- Ресурс «Віртуальна Лівонія» (англ.)
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |