Отруєння ртуттю
Отру́єння рту́ттю — розлади здоров'я, пов'язані з надлишковим надходженням парів чи сполук ртуті в організм, що можуть призвести до летальних наслідків.
Токсичні властивості ртуті відомі з глибокої давнини. Сполуки ртуті — кіновар, каломель і сулема — застосовувались для різних цілей, в тому числі і як отрута. З давніх часів відома також і металева ртуть, хоча її токсичність спочатку сильно недооцінювалась.
Ртуть та її сполуки почали особливо широко застосовуватись у Середньовіччі, зокрема, під час виробництва золота і срібних дзеркал (за допомогою амальгам), а також під час виготовлення повсті для капелюхів, що спричинило потік нових, уже професійних отруєнь. Хронічне отруєння ртуттю у той час називали «хвороба старого капелюшника». Використовувалась ртуть і в антисептичних цілях, і навіть для навмисного отруєння.
У навколишньому середовищі, за винятком рідких геологічних провінцій, вміст ртуті незначний, однак її токсичні сполуки досить рухливі.
Їх розглядають як найважливіший фактор в її поширенні.
- Ртутний термометр може містити близько 2 грамів ртуті.
- Ртутно-цинкові гальванічні елементи (батареї)
- Ртутні лампи (ДРЛ, ДРШ тощо)
- Енергозберігаючі газорозрядні люмінесцентні лампи
- Дагеротипія — перший практичний спосіб фотографування, нині застосовується рідко
- Спалювання вугілля й газу в промисловості й побуті (містять незначні, але значимі під час спалювання великих обсягів, кількості ртуті)
- Промислові джерела — втрати у ртутних насосах, манометрах, термометрах, електричних вимикачах, реле. Більша частина такого обладнання застаріла, й нині застосовується обладнання, що не містить ртуті.
- Процеси амальгамування, золочення тощо. Тепер практично не використовуються.
- Вибухи ртутних вентилів в електромережах (до 50 кг ртуті (розігрітої) в одному потужному ртутному ігнітроні).
- Розкладення ртутномістких пігментів під час нагрівання чи освітлення (розкладання кіновару).
- Вакцини, протиотрути та деякі інші медичні препарати, що містять консерванти на основі мертіоляту.
- Зубні пломби з амальгамою. В країнах СНД амальгамні пломби сьогодні практично не застосовуються.
- Ртутноорганічні сполуки в морській рибі.
Під час вдихання повітря, що містить пари ртуті в концентрації не вище 0,25 мг/м³, остання затримується й накопичується в легенях. У випадку більш високих концентрацій ртуть усмоктується непошкодженою шкірою. Залежно від кількості ртуті й тривалості її надходження в організм людини можливі гострі та хронічні отруєння, а також мікромеркуріалізм. Найбільше до ртутних отруєнь чутливі жінки й діти.
Гостре отруєння ртуттю проявляється через кілька годин після початку отруєння. Симптоми гострого отруєння: загальна слабкість, відсутність апетиту, головний біль, біль під час ковтання, металевий присмак у роті, слиновиділення, набряк і кровоточивість ясен, блювання. Як правило, з'являються сильні болі в області живота й тазу, слизовий пронос (іноді з кров'ю). Нерідко спостерігається запалення легенів, катар верхніх дихальних шляхів, біль у грудях, кашель і задишка, часто сильний озноб. Температура тіла підвищується до 38-40 °C. У сечі постраждалого знаходять значну кількість ртуті. У найважчих випадках за кілька днів настає смерть постраждалого.
Меркуріалізмом називається загальне отруєння організму за хронічного впливу пар ртуті та її сполук, які незначною мірою перевищують санітарні норми, упродовж кількох місяців чи років. Проявляється залежно від організму і стану нервової системи. Симптоми: підвищена втомленість, сонливість, загальна слабкість, головні болі, запаморочення, апатія, а також емоційна нестійкість — невпевненість у собі, сором'язливість, загальна пригніченість, дратівливість. Також спостерігаються: послаблення пам'яті й самоконтролю, зниження уваги та розумових здібностей. Поступово розвивається тремтіння кінчиків пальців під час хвилювання — «ртутний тремор», спочатку пальців рук, потім ніг і всього тіла (губи, вії), позиви до випорожнення, часті позиви до сечовипускання, зниження нюху (очевидно, через пошкодження ферментів, що мають сульфгідрильну групу), шкірної чутливості, смаку. Посилюється пітливість, збільшується щитоподібна залоза, виникають порушення ритму серцевої діяльності, зниження кров'яного тиску.
Існували припущення щодо зв'язку між тімеросалом з вакцин і розвитком аутизму у дітей. На теперішній час встановлено, що жодного зв'язку між розвитком аутизму та наявністю тімеросалу в щепленнях немає[4]. Окрім того, відомий розкритий випадок шахрайств із дослідженнями зв'язку аутизму та солей ртуті у вакцинах, в результаті яких результати було підроблено на користь присутності такого зв'язку[5].
Для кількісного визначення вмісту парів ртуті в повітрі й локальних скупчень металевої ртуті промисловістю випускаються відповідні аналізатори.
Сучасні аналізатори канадської фірми Текран дозволяють безперервно визначати концентрацію металевої ртуті в атмосфері від 0,1 нг/м³,[6] окисленої ртуті — від 2 пг/м³.
Також розроблено лабораторні методи кількісного визначення ртуті за допомогою адсорбентних трубок. Через трубку, наповнену гопкалітом, упродовж від 8 до 15 годин прокачують повітря, що досліджується (50—100 літрів повітря). Вміст трубки розчиняють у кислоті, аналіз здійснюють методом атомно-абсорбційної спектрометрії за довжини хвилі 253,7 нм.
Нині ці методи на практиці не використовуються, вони застосовувались для розробки й виробництва зазначених вище аналізаторів.
Індикатори (дозволяють орієнтовно припускати наявність парів ртуті в повітрі):
Якщо упродовж 8-10 годин індикаторний папір не набуває рожевого забарвлення, значить концентрація парів ртуті нижча за гранично допустиму норму. Індикаторні папірці розміщують на рівні людського зросту (в середньому 1,5 метри).
За часом прояву забарвлення можна орієнтовно встановити концентрацію парів ртуті:
| Час появи забарвлення, хв. | 15 | 20 | 30 | 50 | 90 | 180 | 360 | 1440 |
| Вміст парів ртуті, мг/м³ | 0,7 | 0,3 | 0,2 | 0,09 | 0,06 | 0,03 | 0,02 | 0,01 |
З метою профілактики, тим хто працює зі ртуттю рекомендується щодня полоскати рот розчином хлорату калію KClO3 чи перманганату калію.[7]
Сирий яєчний білок є антидотом при отруєнні солями ртуті.[7]
Лікування при інтоксикації ртуттю та її сполуками має бути комплексним, диференційованим, з урахуванням вираженості патологічного процесу.
- при гострих отруєннях — негайна госпіталізація;
- при хронічній інтоксикації — стаціонарне лікування, на початковій стадії — амбулаторне чи санаторне лікування. При професійному отруєнні — переведення на іншу роботу.
- Унітіол
- Таурін
- Метіонін
- Тіосульфат натрію
- DMSA (Димеркаптосукцинова кислота, сукцимер, хемет).
- DMPS (димеркаптопропансульфонат, Dimaval)
- TTFD (аллітіамин, Authia, Thiamine Tetrahydrofurfuryl Disulfide)
- Хвороба Мінамата — масове отруєння сполуками ртуті в Японії.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф http://www.cdc.gov/niosh/npg/npgd0383.html
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф http://www.cdc.gov/niosh/ershdb/emergencyresponsecard_29750021.html
- ↑ NDF-RT
- ↑ Immunization Safety Review: Vaccines and Autism Immunization Safety Review Committee, Board on Health Promotion and Disease Prevention, Institute of Medicine
- ↑ Paul Offit. Autism's False Prophets: Bad Science, Risky Medicine, and the Search for a Cure
- ↑ Tekran® 2537 CVAFS Automated Ambient Air Analyzer
- ↑ а б http://chemistry-chemists.com/N8_2009/36-53.pdf Хімія та Хіміки № 8 (2009)
- Захаров Л. Н. Техніка безпеки в хімічних лабораторіях. — Ленінград: Химия, 1991 г. — Видання 2-е, перероблене.
| Тематичні сайти | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
