Ром-Орфанаж
| Ром-Орфанаж тур. Büyükada Rum Yetimhanesi, Prinkipo Rum Yetimhanesi | |
|---|---|
 | |
40°51′39″ пн. ш. 29°07′24″ сх. д. / 40.86083333° пн. ш. 29.12333333° сх. д. | |
| Тип | споруда дитячий будинок-інтернат і пам'ятка історії |
| Країна |  Туреччина |
| Розташування | Бююкада |
| Архітектор | Александр Волларі |
| Матеріал | Дерево |
| Будівництво | 1898 р. — 21 травня 1903 р. |
| Стан | Руїни |
  Ром-Орфанаж (Туреччина) | |
 | |
 Ром-Орфанаж у Вікісховищі | |
Ром Орфанаж (тур. Büyükada Rum Yetimhanesi, Prinkipo Rum Yetimhanesi) — колишній дитячий притулок у Туреччині на острові Буйюкада (Принцеві острови), найбільша дерев'яна споруда Європи.
В середині 19 століття, коли ознаки розпаду Османської імперії набули загрозливих масштабів, султан і уряд спромоглися розпочати в державі реформи. Особливо помітними зрушення були в будівництві, в створенні залізниць і спробах наблизити побут султана монарха і його родини до західноєвропейських стандартів XIX століття. Так виникає залізниця, що пов'язує Туреччину з священними містами Меккою і Мединою, низка залізничних вокзалів, що полегшує шлях мусульманам-паломникам. Серед тогочасних проектів — Східний експрес, палац Долмабахче, створений у стилі еклектики. Велетенську люстру з богемського скла в подарунок і для оздоби Долмабахче привезли від королеви Британської імперії — Вікторії. Саме в палаці Долмабахче засідав уряд, що розпочав досить обмежені реформи.
Серед новітніх на той час споруд і велетенська дерев'яна споруда, яка будувалась однією французькою компанією для обслуговування закордонних багатіїв на острові Бююкада в Мармуровому морі.
Це великий готель з казино, ресторани та іншими закладами посеред соснового лісу — «Prinkipo Palace» — будівля на 6 поверхів, 20 000 м2, 206 кімнат, більше 100 вікон.
З побудовою споруди поспішали, тому скористались легким в обробці деревом, яке дозволило дешево і швидко упоратись з новим закладом (проект архітектора Александра Волларі, 1850–1921). Проте султан Абдул-Гамід II не дав дозволу на експлуатацію через казино.
Порожню споруду виставили на продаж. Її придбала дружина відомого грецького банкіра і багатія (православна за віросповіданням) Елені Заріфі і передала у власність Вселенського Патріархату для розміщення притулку для дітей-сиріт. В роки успішної діяльності дитячого притулку тут мешкало і виховувалось до однієї тисячі дітлахів.
У роки Першої світової війни дітей розселили, а будівля використовувалась турецькою військовою школою «Кулелі».
Пізніше деякий час тут мешкали і грецькі біженці і ті хто шукав спасіння від більшовиків.
Потім будинок знову став притулком і профункціонував до 1964 року.
Будівля роками стояла покинутою, що призвело до її деградації і руйнації. На споруду висловили власні претензії канцелярія Константинопольського Патріарха і Генеральна дирекція культурних фондів Туреччини. Справу розглядали в Європейському суді з прав людини. Суд 2010 року став на бік канцелярії Константинопольського Патріарха, якій споруда належала десятиліттями. Але аварійний стан найбільшої в Європі дерев'яної споруди це поки що ніяк не покращило, незважаючи на відвідини острова туристами.
