Очікує на перевірку

Сенсорна система

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сенсорна система
Алегорична картина «П'ять відчуттів»,
Ганс Макарт, 1884 рік
Деталі
Ідентифікатори
Латинаorgana sensuum
TA98A15.0.00.000
TA26729
FMA75259 і 78499
Анатомічна термінологія

Сенсорна система, або органи чуття — спеціалізовані органи, через які нервова система отримує подразнення із зовнішнього і внутрішнього середовищ і сприймає ці подразнення у вигляді відчуттів. Показники органів чуття є джерелом наших уявлень про оточуючий світ. Діяльність сенсорної системи відображає зовнішній матеріальний світ, що дає змогу людині не тільки пристосуватися до довкілля, а й пізнавати закони природи та активно змінювати це середовище.

За визначенням І. П. Павлова, органи чуття є периферійними частинами аналізаторів. Аналізатори — це складні нейродинамічні системи, аферентні відділи рефлекторних дуг, які здійснюють зв'язок центральної нервової системи із зовнішнім і внутрішнім середовищем. Кожен аналізатор має периферійну частину, де сприймаються подразнення (органи чуття); проміжну (провідні шляхи і підкіркові утвори, що передають нервові імпульси); центральну (кора головного мозку, де відбувається остаточний аналіз і синтез сприйнятого відчуття). Кожний аналізатор складається зі сприймаючих рецепторів, нервів, що відходять від рецепторів, і відповідних ділянок кори і підкірки головного мозку, де й відбувається остаточний аналіз і синтез збудження і формування наших відчуттів.

Стимули

[ред. | ред. код]

Сенсорні системи кодують чотири аспекти стимулу: тип (модальність), інтенсивність, положення і тривалість. Час надходження і різниця фаз звукового стимулу використовуються слуховою сенсорною системою для місцезнаходження джерела звуку. Рецептори чутливі до відповідних типів стимулів (наприклад, механорецептори відповідають переважно на дотикові стимули). Рецептори надсилають потенціали дії у певній послідовності (див. Нервове кодування) для сигналізування про інтенсивність стимулу (наприклад, наскільки гучним є звук). Положення стимульованого рецептора на/у тілі дає мозку інформацію про положення стимулу (наприклад, стимуляція механорецептора на пальці зумовлює надсилання до мозку інформації про стимул, що діє на цей палець). Тривалість стимулу передається також послідовністю потенціалів дії, які створюються рецепторами. Потенціали дії передаються до мозку через аферентні нейрони.

Модальність стимулу

[ред. | ред. код]

Модальність стимулу (сенсорна модальність) — це тип фізичного явища, яке сприймається сенсорною системою. Приклади модальностей: температура, смак, звук, тиск, біль тощо. Тип сенсорного рецептора, що активується стимулом, грає основну роль у кодуванні модальності стимулу.

Органи чуття людини

[ред. | ред. код]
Органи чуття людини
Долоні немовляти та дорослої людини — головні інструменти дотику
Ніс людини — орган нюху
Язик людини — орган смаку
Вухо людини — орган слуху
Око людини — орган зору

Органи чуття забезпечують такі основні види чутливості: зір, слух, нюх, смак, дотик, рівновагу та відчуття положення тіла у просторі (пропріоцепцію).

Дотик

[ред. | ред. код]
Докладніше: Дотик

Дотик — це сприйняття форми, розміру, щільності, температури різних предметів. У слизових оболонках шкіри містяться дотикові рецептори. Найбільше їх на губах, кінчику язика, пальців, а також на долоні. Користуючись дотиком, людина може визначити фізичні властивості предметів, такі як форма, твердість, м'якість, характер поверхні, тепло або холод, орієнтуватися в темряві, блискавично реагувати на загрозливу небезпеку.

Докладніше: Нюх

Нюх — це сприйняття запахів різних речовин. Велика кількість нюхових рецепторів міститься в слизовій оболонці порожнини носа. Від нюхових рецепторів нервові імпульси передаються у проміжний мозок, потім у лобову частку кори, де проходить аналіз речовин, що вдихаються. За запахом людина відрізняє недоброякісну їжу, вловлює появу в повітрі шкідливих для її здоров'я домішок.

Докладніше: Смак

Смак — це сприйняття смакових особливостей речовин, що потрапляють в ротову порожнину. Рецептори смаку розташовані в смакових цибулинах виростів слизової оболонки язика — сосочків на стінках глотки і м'якого піднебіння. Збудження від рецепторів передається по волокнах язикового нерва у довгастий мозок, міст, до скроневої кістки, де формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Смак допомагає людині визначити якість їжі, сприяє виділенню травних соків і проходження процесу травлення в цілому.

Докладніше: Слух

Вухо як орган слуху забезпечує сприйняття звукових коливань. Завдяки слуху розрізняють звуки довкілля. Людина спроможна визначити напрямок звуку з джерела, що дає змогу орієнтування в навколишньому середовищі, а також висоту, тембр, силу звуку. Слух є одним із чуттів людини, які сприяють психічному розвитку повноцінної особистості. Зі слухом пов'язані звукові, мовні спілкування. Орган слуху розташований в отворі слухового проходу скроневої кістки черепа. Він складається з трьох основних відділів:

Перші два беруть участь тільки в проведенні звукових коливань, а третій відділ містить звукосприймальний і вестибулярний апарат.

Рівновага

[ред. | ред. код]
Докладніше: Органи рівноваги

Функція регуляції положення тіла в просторі і рівноваги забезпечується вестибулярним апаратом, який утворюється рецепторами мішечків і напівколових каналів внутрішнього вуха. Коли змінюється положення голови або людина рухається, рецептори збуджуються, виникають нервові імпульси. Вони проходять по нервових шляхах у середній мозок, мозочок і кору великих півкуль. Завдяки аналізатору контролю рівноваги і положення тіла забезпечується прямоходіння.

Докладніше: Зір

Зірвідчуття (сенсо́рне відчуття), що дозволяє сприймати світло; колір та зовнішню структуру навколишнього світу у вигляді зображення або картини. Орган зору людини складається з очного яблука і допоміжного апарату. Очне яблуко розміщене в очній ямці черепа. Має кулясту форму і складається з трьох оболонок:

  • зовнішньої — щільної білкової, яка захищає очне яблуко від пошкоджень та проникнення сторонніх тіл ззовні (спереду вона переходить у прозору і проникну для світла рогівку), до неї прикріплюються м'язи, які рухають око;
  • середньої — судинної (пронизаної густою сіткою кровоносних судин, що постачають кров очному яблуку);
  • внутрішньої — сітчастої (в ній розміщені рецептори ока — палички і колбочки), де під дією світла виникають нервові збудження, які по зоровому нерву передаються в зорову зону кори головного мозку.

Література

[ред. | ред. код]
  • Физиология сенсорных систем. — Л., 1971—75.
  • Кейдель В. Д. Общая физиология органов чувств и зрительная система // Физиология органов чувств, пер. с нем. — М., 1975.
  • Благовещенская Н. С. Топическое значение нарушений слуха, вестибулярной функции, обоняния и вкуса при поражениях головного мозга. — М., 1962.
  • Гамбарян Л. С. Вопросы физиологии двигательного анализатора. — М., 1962.
  • Сомьен Дж. Кодирование сенсорной информации в нервной системе млекопитающих, пер. с англ. — М., 1975.
  • Рок И. Введение в зрительное восприятие, пер. с англ., кн. 1—2. — М., 1980.