Фраксінет

Фраксінет
43°19′17″ пн. ш. 6°27′50″ сх. д.
Країна	Франція
Розташування	Вар
Тип	населений пункт
Дата заснування	800-ті
Фраксінет Фраксінет (Франція)
Медіафайли у Вікісховищі

Масив Мор біля Фраксінету

Фраксінет (лат. Fraxinetum, араб. جبل القِلال — «Джаляль-аль-Кіляль» (888—972) — невелика, але стратегічно важлива база мусульманських піратів «варварського берега» і мусульманської Іспанії в середньовічному Провансі. Джаляль-аль-Хіляль, або Фраксінет (за назвою його найбільшої фортеці) займав прибережну смугу і ряд внутрішніх районів на так званому маврському плато між містами під контролем християн — Марсель і Ніцца.

Поряд з пограбуванням і работоргівлею, араби відродили агрономію і сільське господарство, а також торгівлю предметами розкоші, тобто ті галузі економіки, які прийшли в занепад після падіння Римської імперії. Фраксінет був повністю знищений бургундсько-провансальською армією християн в 972 році в ході процесу Реконкісти.

За оцінками деяких істориків, торговельні та соціально-економічні контакти, що зародилися в цей період між населенням Провансу і країнами Магриба, пізніше стали в пригоді для встановлення французької влади в Алжирі, Тунісі і Марокко.

Заснування

Піратська база у Фраксінеті, імовірно, була заснована в 888—889 роках двадцятьма двомовними муваладами з мусульманської Іспанії (з Печини поблизу міста Альмерія), які прибули в затоку Сан-Тропе. Центром території стала фортеця, зведена арабськими піратами поблизу сучасного Ла-Гард-Френе. Поступово володіння мусульман розширилися, не в останню чергу через підтримку місцевого романомовного населення, яких влада арабів обтяжувала менш влади німецьких феодалів Нижньої Бургундії. На початку X століття піратський емірат включив селище Сан-Тропе (нині відоме місто-курорт) і поселення Раматюель (топонім імовірно арабського походження), контролюючи важливі альпійські перевали і здійснюючи грабіжницькі вилазки морем і суходолом. Маврське плато Провансу також отримало свою назву в цей період.

Джаляль-аль-Кіляль займав маргінальне становище і його позиції в Європі завжди були хиткими. Проте, йому вдалося проіснувати 85 років через підтримку цілої мережі піратських володінь мусульман, що склалися в західному Середземномор'ї, куди крім Фраксінета входили Балеарські острови, Корсика, Західна Сардинія та інші піратські бази і угруповання в портах Магрибу та Іспанії.

Розквіт і падіння

Фінансова могутність Джаляль-аль-Кіляля трималося в першу чергу на работоргівлі, яка приносила величезні прибутки. З цієї причини ставлення до нього у різних європейських народів було різним. Якщо прилеглі феодали Франції страждали від набігів мусульман і прагнули протистояти ісламізації, то німецькі князі Регенсбурга, Праги і Вердена навпаки, співпрацювали з мусульманськими купцями, продаючи їм захоплених слов'ян, які ставали рабами — сакаліба.

Розквіт Фраксінета припав на 952—960 роки, коли мусульмани фактично контролювали торговельні шляхи з Марселя, Ніцци і Гренобля, а також західні альпійські перевали в Савої і Швейцарії (в тому числі перевал Великий Сен-Бернар). Але поступове розширення і зміцнення Священної Римської імперії в 960-і роки поклало кінець мусульманській владі на півдні Франції, оскільки тепер територіальні і політичні інтереси німецьких феодалів вступили в прямий конфлікт з арабами. Восени 972 року об'єднана армія християн буквально стерла з землі колишній Фраксінет. З суші наступали бургундці й провансальці, а вихід у море закрив візантійський флот, який до цього в цілому підтримував мусульман у боротьбі з католиками, але цього разу спалив мусульманські кораблі «грецьким вогнем». Мусульман, що залишилися живими, продали в рабство, а їхні фортеці зруйнували вщент.

Бібліографія

• Flodoard (2014). Bernard S. Bachrach; Steven Fanning; Philippe Lauer (ред.). The Annals of Flodoard of Reims, 919–966. Toronto: University of Toronto Press.
• Liudprand (2007). Paolo Squatriti (ред.). The Complete Works of Liudprand of Cremona. Washington, D.C.: Catholic University of America Press.

• Bruce, Scott G. (2007). An Abbot Between Two Cultures: Maiolus of Cluny Considers the Muslims of La Garde-Freinet. Early Medieval Europe. 15 (4): 426—40. doi:10.1111/j.1468-0254.2007.00215.x.
• Bruce, Scott G. (2016). Cluny and the Muslims of La Garde-Freinet: Hagiography and the Problem of Islam in Medieval Europe. Cornell University Press.
• Ballan, Mohammad (2010). Fraxinetum: An Islamic Frontier State in Tenth-Century Provence. Comitatus: A Journal of Medieval and Renaissance Studies. 41: 23—76. doi:10.1353/cjm.2010.0053. Архів оригіналу за 3 січня 2022. Процитовано 19 листопада 2020.
• Chalmeta Gendrón, Pedro (1976). La Méditerranée occidentale et al-Andalus de 934 à 941: les données d'Ibn Hayyan. Rivista degli studi orientali. 50 (3/4): 337—51. JSTOR 41879841.
• Fernandes Cardoso, Elsa (2019). Politics and Diplomacy in the Mediterranean of the 10th Century: Al-Andalus and Byzantium. У Daniëlle Slootjes; Mariette Verhoeven (ред.). Byzantium in Dialogue with the Mediterranean: History and Heritage. Leiden: Brill. doi:10.1163/9789004393585. ISBN 9789004393585.
• Jarrett, Jonathan (2019). Nests of Pirates? 'Islandness' in the Balearic Islands and La Garde-Freinet. Al-Masāq. 31 (2): 196—222. doi:10.1080/09503110.2019.1600101.
• Joncheray, Jean-Pierre (2004). The Four Saracen Shipwrecks of Provence. У Sean Kingsley (ред.). Barbarian Seas: Late Rome to Islam. London: Periplus. с. 102—07.
• Lebling, Robert (2000). The Pirates of St. Tropez. Medieval Life. 14: 26—31. Архів оригіналу за 22 червня 2001.
• Lebling, Robert (2009). The Saracens of St. Tropez. Saudi Aramco World. Houston, TX: Aramco Services Company. с. 32—39. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020.
• Lévi-Provençal, Évariste (1950). Histoire de l'Espagne musulmane, II: Le califat umaiyade de Cordoue (912–1031). Paris: G. P. Maisonneuve.
• Leyser, Karl (1968). Henry I and the Beginnings of the Saxon Empire. English Historical Review. 83 (326): 1—32. doi:10.1093/ehr/LXXXIII.CCCXXVI.1. JSTOR 561761.
• Шаблон:EI2
• Manteyer, Georges de (1908). La Provence du premier au douzième siècle. Paris.
• Nash, Penelope (2016). The Ottonians Turn their Gaze West to the Court of al-Andalus. Journal of the Australian Early Medieval Association. 12: 53—68.
• Poupardin, René (1901). Le Royaume de Provence sous les Carolingiens, 855–933. Paris: Émile Bouillon.
• Poupardin, René (1907). Le Royaume de Bourgogne, 888–1038: étude sur les origines du royaume d'Arles. Paris: Champion. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 19 листопада 2020.
• Reinaud, Joseph Toussaint (1955) [1836]. Muslim Colonies in France, Northern Italy and Switzerland. Переклад: Haroon Khan Sherwani. Lahore: Ashraf.
• Rennie, Kriston R. (2016). The Saracen Legend of Tenth-Century Provence. The Mediaeval Journal. 6 (2): 1—24. doi:10.1484/J.TMJ.5.112760.
• Rey, Gonzague de (1878). Les invasions des Sarrasins en Provence pendant le VIII^e, le IX^e, et le X^e siècle. Marseille: Marius Olive.
• Sénac, Philippe (1981). Contribution à l'étude des incursions musulmanes dans l'Occident chrétien: la localisation du Gabal al-Qilâl. Revue des mondes musulmans et de la Méditerranée. 31 (31): 7—14. doi:10.3406/remmm.1981.1900. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020.
• Sénac, Philippe (1990). Note sur le Fraxinet des Maures. Annales du Sud-Est varois. 15: 19—23.
• Sénac, Philippe (2004). Le califat de Cordoue et la Méditerranée occidentale au X^e siècle: le Fraxinet des Maures. У Jean-Marie Martin (ред.). Castrum 7. Zones côtières littorales dans le monde méditerranéen au Moyen Âge: défense, peuplement, mise en valeur. École française de Rome. с. 113—26.
• Sénac, Philippe (2006). Les musulmans en Provence en X^e siècle. У Mohammed Arkoun (ред.). Histoire de l'Islam et des musulmans en France du Moyen Âge à nos jours. Paris: Albin Michel. с. 26—39.
• Terrisse, Marc (2014). La présence arabo-musulmane en Languedoc et en Provence à l'époque médiévale. Hommes & Migrations (1306): 126—28. Архів оригіналу за 5 грудня 2020. Процитовано 19 листопада 2020.
• Tyler, J. E. (1930). The Alpine Passes: The Middle Ages (962–1250). Oxford: Basil Blackwell.
• Valdés Fernández, Fernando (2013). De embajadas y regalos entre califas y emperadores (PDF). Awraq: Estudios sobre el mundo árabe e islámico contemporáneo. 7: 25—41. Архів оригіналу (PDF) за 27 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020.
• Versteegh, Kees (1990). The Arab Presence in France and Switzerland in the 10th Century. Arabica. 37 (3): 359—88. doi:10.1163/157005890X00041.
• Watson, William E. (1990). The Hammer and the Crescent: Contacts between Andalusi Muslims, Franks, and their Successors in Three Waves of Muslim Expansion into Francia (PhD thesis). University of Pennsylvania.
• Weinberger, Stephen (1992). The Reordering of Society in Medieval Provence. Revue belge de Philologie et d'Histoire. 70 (4): 907—20. doi:10.3406/rbph.1992.3860.
• Weinberger, Stephen (1973). Peasant Households in Provence: ca. 800–1100. Speculum. 48 (2): 247—57. doi:10.2307/2852772. JSTOR 2852772.
• Wenner, Manfred W. (1980). The Arab/Muslim Presence in Medieval Central Europe. International Journal of Middle East Studies. 12 (1): 59—79. doi:10.1017/S0020743800027136.