Шарль Фуке

Шарль Фуке
фр. Charles Louis Auguste Fouquet de Belle-Isle
Псевдо	Луїс-Огюст
Народився	22 вересня 1684(1684-09-22) Вільфранш-де-Руерг
Помер	26 січня 1761(1761-01-26) (76 років) Версаль
Країна	Франція
Діяльність	політик, військовий очільник
Знання мов	французька
Учасник	Війна за австрійську спадщину
Членство	Французька академія (26 січня 1761) і Académie de Stanislasd
Титул	герцог
Посада	Воєнний міністр Франціїd і seat 10 of the Académie françaised
Військове звання	маршал
Конфесія	католицтво
Рід	Фуке
Батько	Луї Фуке
Мати	Катерина Агнес Левіс
У шлюбі з	Генрієта Франсуаза де Дюрфо Марія-Казимира-Тереза-Женев'єва-Еммануель де Бетюн
Діти	1 син
Автограф
Нагороди	маршал Франції
Герб
Медіафайли у Вікісховищі

Шарль-Луїс-Огюст Фуке (Charles Louis Auguste Fouquet, 22 вересня 1684 — 26 січня 1761) — французький аристократ, 1-й герцог Бель-Іль, маршал і пер Франції, державний діяч часів правлення Людовика XV.

Життєпис

Походив з відомої родини Фуке. Син Луї Фуке, маркіза Бель-Іля. Шарль Фуке був онуком відомого державного діяча Ніколя Фуке. Отримав гарну освіту. Обрав для себе кар'єру військового. Вперше відзначився під час Війни за іспанську спадщину. У 1705 році вже очолив драгунський полк. У 1706 році брав участь у битві при Турині, звитяжив при обороні Лілля у 1708 році.

У 1714 році був серед учасників укладання Раштаттського миру , після цього призначається губернатором Унінгу.

Потім проявив себе під час Війни четверного альянсу (1717–1720), зокрема під Фуентерабіа у 1718 році та при захопленні Сан-Себастьяна у 1719 році.

У 1727 році призначається губернатором Меца, Туля і Вердена (залишався на цій посаді до самої смерті), у 1732 році отримує звання генерал-лейтенанта. Звитяжно воює під орудою Джеймса Фіцджеймса під Війни за польську спадщину (1733–1734).

У 1735 році виконував дипломатичне доручення у Відні. Завдяки його вправним діям у 1736 році було укладено перемир'я, а у 1738 році Віденський мир, згідно з яким Франція отримала герцогства Бар і Лотарингію.

У 1740 році стає маршалом Франції. Того ж року виступив за підтримку претензій Карла Вітельсбаха, що спричинило війну за австрійський спадок. У 1741 році під час виборів на рейхстазі сприяв обранню Вітельсбаха імператором Священної Римської імперії. Того ж року зайняв Прагу, але невдовзі, не маючи військової підтримку, вимушений був відступити під тиском австрійських військ. У 1742 році представляв Францію під час коронації імператора Карла VII Вітельсбаха. Того ж року відважно воював під Егером. За це отримав титул герцога Бель-Іля.

у 1744 році відбув для перемовин з Фрідрихом II, курфюрстом Прусії. проте по дорозі до Берліна потрапляє у полон. Шарля Фуке було відправлено до Великої Британії, звільнився з полону лише у 1745 році.

У 1746 році з успіхом захищав Дофіне та Прованс від австро-сардинських військ, зумівши навіть перенести війну до П'ємонту. За це у 1748 році отримав титул пера Франції. Незабаром стає кавалером ордену Святого Духа.

У 1749 році обирається до Французької академії. У 1756 році призначається державним міністром, а у 1758 році державним секретарем військового департаменту. на цій посаді перебував до самої смерті у 1761 році. Під час своєї каденції провів низку реформ, спрямованих перш за все на зміцнення та підвищення якості й професіоналізму офіцерського корпусу. Під час Семирічної війни намагався фінансово й матеріально забезпечити французьку армію. Після численних поразок спрямував графа Сен-Жермена до Гааги з метою розпочати перемовини стосовно укладання миру.

Меценатство

Як губернатор Мецу був ініціатором й спонсором Королівського товариства наук і мистецтв міста Мец. Підтримував будівництво абатства Святого Глосінде, церкви святих Симона і Юди (1737–1740 роки), готеля Опікунів, Оперного театру (1738–1752 роки), площі Зброї.

Родина

1. Дружина — Генрієта Франсуаза де Дюрфо

Дітей не було

2. Дружина — Марія-Казимира-Тереза-Женев'єва-Еммануель де Бетюн

Діти:

• Луї-Марі (1732–1756)

Джерела

• Michel Popoff et préface d'Hervé Pinoteau, Armorial de l'Ordre du Saint-Esprit : d'après l'œuvre du père Anselme et ses continuateurs, Paris, Le Léopard d'or, 1996, 204 p.
• Cooper-Oakley, Isabella (1912). The Comte De Saint Germain, the Secret of Kings (2nd ed.). London: Whitefriars Press