Кит синій
| Кит синій | |
|---|---|
| |
| Кит синій у воді | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Парнокопитні (Artiodactyla) |
| Інфраряд: | Китоподібні (Cetacea) |
| Родина: | Смугачеві (Balaenopteridae) |
| Рід: | Смугач (Balaenoptera) |
| Вид: | Кит синій (B. musculus)
|
| Біноміальна назва | |
| Balaenoptera musculus | |
| Підвиди | |
| |
| |
| Мапа поширення смугача блакитного | |
| Синоніми | |
| |
Смугач великий[2] або си́ній кит[2] (Balaenoptera musculus) — вид ссавців родини смугачеві (Balaenopteridae), підряду китовидих, або «вусатих китів» (Mysticeti). Синій кит, можливо, найбільша тварина, яка коли-небудь існувала на Землі. Постраждав і далі потерпає через китобійний промисел, через що популяція синіх китів дуже мала.
Синій кит — типовий представник вусатих китів, він живиться планктоном. Має добре розвинений цідильний апарат, утворений пластинами китового вуса. Синій кит споживає переважно криль, рідше більших рачків, дрібну рибу і головоногих молюсків.
Виділяють три підвиди синього кита — північний, південний і карликовий, які незначно відрізняються за розміром і статурою. Іноді виділяють четвертий підвид — індійський синій кит. Перші два підвиди тяжіють до холодних навколо полярних вод, а третій трапляється переважно в тропічних морях. Спосіб життя всіх підвидів майже однаковий. Кити тримаються переважно поодинці, рідше невеликими групами, причому навіть у групах вони плавають розрізнено. Історичний ареал синього кита займав весь світовий океан, однак у наш час дуже розірваний. У порівнянні зі способом життя багатьох інших китоподібних, спосіб життя синього кита вивчений недостатньо.
З початку XX століття чисельність синього кита почала швидко знижуватися у зв'язку з безконтрольним промислом. Китобоїв привертав величезний розмір туші цієї тварини — від одного кита можна було отримати набагато більше жиру і м'яса, ніж від будь-якого іншого китоподібного. До 1960-х років синій кит був майже знищений і опинився на межі повного зникнення — 1963 року залишалося не більше 5000 особин. У наш час, попри вжиті заходи охорони, синій кит як і раніше дуже рідкісний — загальна чисельність не перевищує 10 000 особин, і для підтримки його стабільного поголів'я потрібні нові охоронні заходи. Основну загрозу для китів представляє антропогенний фактор, що виражається в порушенні їхнього звичного способу життя і забруднення морів. Повільне природне відтворення синіх китів також значно перешкоджає зростанню їхньої популяції.
У синього кита величезне, струнке і витягнуте тіло завдовжки 21—27 м вага від 84 т і більше в дорослої особини. Голова зверху широка і рівна, V-подібна з дуже вигнутою в сторони нижньою щелепою. Збоку має плаский вигляд. Дихало помітно не виступає. З кожного боку верхньої щелепи має чорні пластини (так званий «китовий вус»). Грудні плавники вузькі та загострені. Хвостове стебло широке із зазубленим краєм. Має 55—68 підщелепних горлових складок.
Тіло синювато-сіре із сірими плямами різної величини та форми. Голова і нижня щелепа темні, спина і боки світліші.
Дихало смугача має два отвори, які можуть викидати повітря з легень разом з крапельками води та слизу на висоту близько 9,1—12,2 метра[3][4][5]. «Фонтан» синього кита на повітрі щільний (не розпорошений), формою нагадує витягнутий вузький конус, перекинутий верхом униз.
Самиці синіх китів, у середньому крупніші за самців[4][6]. Гідродинамічні моделі показують, що синій кит не може перевищувати 33 метри через метаболічні та енергетичні обмеження[7].
Середня довжина статевозрілих самок становить 22 метри для східної частини північного Тихого океану, 24 метри для центральної та західної частини північного Тихого океану, 21—24 метри для північноатлантичних підвидів, 25,4—26,3 метра для антарктичних підвидів, 23,5 метра для чилійських та 21,3 метра для карликових синіх китів (Balaenoptera musculus brevicauda)[8][9][10].
У Північній півкулі самці важать в середньому 100, а самиці — 112 тонн. Антарктичні самці в середньому важать 112 тонн, а самки — 130. Вага самців карликового синього кита в середньому становить від 83,5 до 99 тонн[11]. Рекордна вага синього кита становила 173 тонни[12], а за деякими оцінками — до 199 тонн[8].
Мешкає переважно далеко від берегів. Невеликі скупчення іноді утворює в місцях концентрації планктону, зберігаючи при цьому характерні дрібні групи. Переміщається зі швидкістю 6—8 миль за годину, часто міняючи напрямок. Під час переслідування йде по прямій зі швидкістю до 15 миль за годину, даючи невеликі фонтани кожні 30—40 с.
У спокійному стані тримається під водою 10—12 хвилин. Після глибокого занурення на поверхні з'являється зазвичай верхівка голови з дихальцем. Викинувши фонтан води, синій кит поволі й плавно згинає широку спину. Мініатюрний спинний плавник з'являється, коли голова і передня частина спини вже ховаються під водою. Кит інколи виставляє хвостовий плавник у формі півкола.
У популяції китів у Північній Атлантиці зафіксована гібридизація з фінвалами з народженням гібридів, здатних давати потомство. Внаслідок цього близько 3,5 відсотків генетичних послідовностей у популяції походять від фінвалів[13].
Зараз у північно-західній частині Тихого океану рідкісний. Може траплятися в Беринговому і Чукотському морях, у районі Командорських, Алеутських островів і Курильської гряди. Раніше в Беринговому морі був дуже поширений, траплявся в Анадирській затоці й заходив в Чукотському морі до мису Серце-Камінь. В Японському морі відсутній.
Також зменшення популяції пояснюється тим, що кити посилають сигнали, що дають їм знати куди плисти. Якщо сигнал повертається назад, кит пливе в іншому напрямку. Якщо ж сигнал не повертається, кит дотримується вказаного напрямку. Тому часто трапляється таке, що кити врізаються у пологі береги островів і материків.
Сучасну чисельність оцінюють у 10—25 тис. особин, що становить лише 3—11 % від розміру популяції виду 1911 року. Упродовж останніх десятиліть чисельність зростає[14].
Раніше було поширене масове винищення синіх китів заради м'яса і китового жиру. Зараз китобиття на китів цього і багатьох інших видів китів суворо заборонено.
Особливо, охороною китів займається міжнародна екологічна організація Грінпіс. Одне з досягнень цієї організації це охорона китів, та, зокрема, синіх китів.
- ↑ Cooke, J.G. (2018) Balaenoptera musculus: інформація на сайті МСОП (версія 2018.2) (англ.) 16 березня 2018
- ↑ а б Маркевич, О. П. Номенклатура // Маркевич О. П., Татарко К. І. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. — Київ : Наук. думка, 1983.
- ↑ Reeves, R. R.; Stewart, P. J.; Clapham, J.; Powell, J. A. (2002). Whales, dolphins, and porpoises of the eastern North Pacific and adjacent Arctic waters: A guide to their identification. New York: Knopf. с. 234—237.
- ↑ а б Sears, R.; Perrin, W. F. (2009). Blue whale (Balaenoptera musculus). У Perrin, W. F.; Würsig, B.; Thewissen, J. G. M. (ред.). Encyclopedia of marine mammals. San Diego, CA: Academic Press. с. 120—124.
- ↑ Leatherwood, Stephen; Caldwell, David Keller; Winn, Howard Elliott (1976). Whales, dolphins, and porpoises of the western North Atlantic (англ.). Seattle: U.S. Dept. of Commerce, National Oceanic and Atmospheric Administration, National Marine Fisheries Service.
- ↑ Ralls, Katherine (1976-06). Mammals in Which Females are Larger Than Males. The Quarterly Review of Biology (англ.). 51 (2): 245—276. doi:10.1086/409310. ISSN 0033-5770.
- ↑ Potvin, Jean; Goldbogen, Jeremy A.; Shadwick, Robert E. (14 вересня 2012). Fahlman, Andreas (ред.). Metabolic Expenditures of Lunge Feeding Rorquals Across Scale: Implications for the Evolution of Filter Feeding and the Limits to Maximum Body Size. PLoS ONE (англ.). 7 (9): e44854. doi:10.1371/journal.pone.0044854. ISSN 1932-6203. PMC 3443106. PMID 23024769.
- ↑ а б McClain, Craig R.; Balk, Meghan A.; Benfield, Mark C.; Branch, Trevor A.; Chen, Catherine; Cosgrove, James; Dove, Alistair D.M.; Gaskins, Leo; Helm, Rebecca R. (13 січня 2015). Sizing ocean giants: patterns of intraspecific size variation in marine megafauna. PeerJ (англ.). 3: e715. doi:10.7717/peerj.715. ISSN 2167-8359. PMC 4304853. PMID 25649000.
- ↑ Branch, T. A.; Abubaker, E. M. N.; Mkango, S.; Butterworth, D. S. (2007-10). Separating southern blue whale subspecies based on length frequencies of sexually mature females. Marine Mammal Science (англ.). 23 (4): 803—833. doi:10.1111/j.1748-7692.2007.00137.x. ISSN 0824-0469.
- ↑ Gilpatrick Jr., James W.; Perryman, Wayne L. (15 лютого 2023). Geographic variation in external morphology of North Pacific and Southern Hemisphere blue whales (Balaenoptera musculus). J. Cetacean Res. Manage. 10 (1): 9—21. doi:10.47536/jcrm.v10i1.654. ISSN 2312-2706.
- ↑ Lockyer, C. (1 лютого 1976). Body weights of some species of large whales. ICES Journal of Marine Science (англ.). 36 (3): 259—273. doi:10.1093/icesjms/36.3.259. ISSN 1054-3139.
- ↑ Assessment and Update Status Report on the Blue Whale Balaenoptera musculus (PDF). Committee on the Status of Endangered Wildlife in Canada. 2002. Процитовано 6 січня 2025.
- ↑ Jossey, Sushma; Haddrath, Oliver; Loureiro, Livia; Weir, Jason T.; Lim, Burton K.; Miller, Jacqueline; Scherer, Stephen W.; Goksøyr, Anders; Lille-Langøy, Roger (2024-04). Population structure and history of North Atlantic Blue whales (Balaenoptera musculus musculus) inferred from whole genome sequence analysis. Conservation Genetics (англ.). 25 (2): 357—371. doi:10.1007/s10592-023-01584-5. ISSN 1566-0621.
- ↑ Reilly, S.B., Bannister, J.L., Best, P.B., Brown, M., Brownell Jr., R.L., Butterworth, D.S., Clapham, P.J., Cooke, J., Donovan, G.P., Urbán, J. & Zerbini, A.N. 2008. Balaenoptera musculus. The IUCN Red List of Threatened Species 2008: e.T2477A9447146. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2008.RLTS.T2477A9447146.en. Downloaded on 26 March
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
|
Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |